Факир

У вдповдь порожньо. Сонцем свтлим

Ти за горись, злети засвти -

Та глина все одно вже не розквтне.

Псн мо, ми геть звдсль йдемо,

Вже за лаштунками сховалась наша п'са,

Скнчивсь спектакль. Хай дивиться в трюмо

Краса бездушна - Глиняна Принцеса".

– Це точно, - видихнув важксть Богдан, але вона застрибнула назад. Так легко з нею не прощаються! У життя солодощ полчен. вида воно х лиш "пд розписку".

– Дякую... Хе... Такий я жахливий щасливець. , мабуть, до мого "крембрул" ще ой як далеко...

– Та н, - розправив плеч поет, нби збирався пдмнити атланта, - ваше на вас чека. Й обов'язково дочекаться. Та й програне мною морозиво ма пдсолодити...

– А я вже й забув...
– загорвся усмшкою Лисиця.

– Нчого, - виставив долоню Марк, нби щоб сйнути заспокйливо енерг.
– Для цього друз. Допоможуть. Нагадають. Пдкажуть. захистять. Якщо треба.

– Дякую, - простягнув правицю Богдан. "Свалка заспоконня" з'дналася з нею. Потиснула. Ого! Точно захистять.

– Усе просто, - мовив Богдан.
– Та, часом, - неосяжно...

– Так. Людиною мало народитися. Нею ще треба стати. А це не кожному пд силу...

– Поезя й флософя - нерозлучн дв сестри?
– Усмшка перетекла в питання.

– Нерозлучн...

27 вересня 1993 року, острв Авг, 17 год. 24 хв.

За годину пансонат облетла нова звстка: в кмнат "Ункаса" поковка знайшла сокиру. Пд лжком. У целофановому пакет.

Богдан з Тейлором кинулися шукати жнку. Допомг Андреас, сказавши, що та збиралася в сад. Погуляти. Робила так завжди псля прибирання.

Туди!

Сад акуратно доглянутий тим, хто знаться на цй робот. Кущ рвнесенько пдстрижен, дерева пдрзан. Та найбльше вражала головна алея. Тут Андреасова рука походила особливо старанно. Казандзаксов з садвником пощастило. Старий справд вртуоз. На свому мсц. Однозначно.

Поковку знайшли на невеличкй алейц, що вдходила праворуч. Ще не стара фарбована брюнетка з повним енерг обличчям. Темнуватою шкрою та розпущеним волоссям вона нагадувала циганку. Здавалося, що зараз так проспва: позолоти ручку, красунчику! пде в запальний танок (ай, не-не, не-не; ай, не-не-не). Проте цього не сталося. На втання щиро вдповла, а про знахдку сказала:

– Я вдразу впзнала. Точно Андреасова. З трснутим топорищем. Узагал, воно зручне, замашне. Андреас давно збирався вистругати нове, та все йому, бдолашному, нколи. Постйно у турботах, клопочеться як не там, то там. Я ту сокиру одного разу брала, то й запам'ятала. добре запакували. Ще й мотузочкою зав'язали. Бантиком. Пакет я не розв'язувала, а все, як було, вднесла до хазяна.

Богдан поет зрозумли, куди йти дал. Подякували й рушили.

Дорогою Богдан зауважив:

– А садвник наш до поковки не байдужий...

– Звдки ви це взяли?
– здивувався Тейлор.

– Хба ви не помтили, як молодо розцвли його оч при однй лише згадц про не? Не випадково це. Правда, сторя банальна. Вн улещу , просить, щоб вийшла замж, а вона все чека, не зважаючи на приховану пд фарбою сивину, свого "принца на блому кон", що забере з собою в чарвне царство. Романтична натура. Це - як невилковна хвороба. Починаться в дитинств з роками перетворються на хрончну. Але для таких людей оцей острв - камера довчного ув'язнення... Потрапивши сюди одного разу, така людина, найчастше через те, що бльше часу вдда солодким мрям про щасливе завтра, анж використову його, щоб ц мр втлити, так лишаться бовтатись у тому мрйливому болот, чекаючи, що порятунок прийде на корабл з пурпуровими втрилами, вдкидаючи думку про те, що врятуватись вд ц хвороби можна й ншим чином - простягни руку до невеликого, але мцного й реального клаптика суходолу...

– Знову "любов до мудрост", мстере "детектив"?
– слушно зауважив Тейлор. Лисиця й справд захопився "флософю". Вкотре.

– Вибачайте, бльш не буду.
– Потм, подумавши, додав: - Намагатимусь...

– А я - буду, - весело ледь не закричав поет став читати:

Ти - Мс Мо Серце.

Ти - грзна Тигриця.

Характер твй з перцем,

А мй - мов грчиця.

Наповнена чара

З очей, з двох озерець.

Ну, чим ми не пара -

Грчиця перець.

27 вересня 1993 року, острв Авг, 17 год. 46 хв.

Власника "Прер" лицар Ордену Детективв знайшли в хол на звичному мсц порть. Вн зустрв прибулих недоброзичливим поглядом. Ц любител сунути скрзь довг носи починали надокучати. Детективи знайшлися: хтокають чомукають. Оч б не бачили...

– Мстере Казандзакс, ми почули, що знайдено Андреасову сокиру, - першим заговорив Тейлор.

– Так. Ну й що з того?
– Недоброзичливсть перекочувала з думок мстера Казандзакса в його нтонацю.

– Нчого. Просто ми хотли оглянути .
– Тейлор теж додав до голосу метал.

– Це ж навщо?
– не здавався Казандзакс.
– Ви ж не полсмени. Та й не приватн детективи.

Псля цих слв запала тиша. Казандзаксове питання влучило в десятку. Справд. Лисиця, й Тейлор не належали н до тих, н до нших. Рядов вдпочивальники. Як решта. Усього лиш - звичайн клнти. проводити щось схоже на розслдування някого права, звсно ж, не мають. Н юридичного, н ще там якогось. Казандзакс, здавалося, одним ударом вибив рунт у них з-пд нг. Йому вже давно хотлося приборкати цих горе- нишпорок.

А вони стояли н в сих, н в тих. Грка правда повалила на землю й не давала пдвестися. Поставивши на голову лапище сорок сьомого розмру. Уперше натрапили на таку нездоланну перешкоду. Що, наче грм серед ясного неба, захопила х зненацька. пошуки тепер пд загрозою.

– Зрозумйте нас правильно, мстере Казандзакс, - спробував викарабкатися Богдан, - ми ж не вимагамо вд вас чогось протизаконного. Нам би просто глянути на ту сокиру. Одним оком. Та й год. Невже для цього треба мати посвдчення полсмена й санкцю прокурора? Адже ж н. Погодьтесь!

– Н, - прозвучало твердо й непорушно.
– Хай лежить чека на полцю.

Богдан починав гнвитися. Проте дея, що спалахнула за мить, змусила випустити пару. вн спокйно мовив:

– Тод пропоную взамовигдний контракт. Ви дате нам поглянути на сокиру, а я найближчим часом улаштовую "вечр з люзонстом".

Тейлор здивовано глянув на приятеля. На божевльного наче не схожий. Але таке зморозив... Що за люзонст? Де вн його взьме?.. Зрозумло. Сокири не бачити у вч.