Факир

– Хочете сказати, що оце послання пахне лосьйоном псля голння?
– Богдан нагадував людину, що зрвала джекпот.
– тому наш "А. Н. Онм" - чоловк? Та-а-ак, це вже суттвше, анж оте "я зрозумв" у текст. Це з однаковим успхом могла написати й жнка. Щоб ще дал вд нас заховатись.

– покропити лосьйоном теж...

– Справд, - ляснув по колну Лисиця. Переможцю сказали, що сталася помилка. Джекпот дстався ншому.
– наш "А. Н. Онм" - за смома замками. Недурний... Ех, шкода... Та до Брссона слд усе ж придивитися. Те, що вн шалений ревнивець, видно навть з висоти пташиного польоту.

– Придивимось до нього ми так чи нак, - мовив Тейлор.

– Бути "на ти" з луком, умти добре стрляти - вже саме це наводить на цкав думки. Та й манакальну ревнивсть теж не будемо забувати.

– Але хба Брссон такий дурень, щоб розказати про себе, а потм - ТАК убити?

– Любий мй друже, - пошився у ментори поет.
– У стан афекту навряд чи розмрковуш про те, що говорив навть за мить. Просто оскаженло робиш. А потм уже думаш, що наков. то не вдразу... Ну а нашого анонма можна поки не шукати. Свою справу вн зробив. Альбер Брссон на мушц. Та й часу на пошуки не дуже багато. Максимум - чотири дн. Це у кращому випадку. Хтозна, що там у вбивц в голов.

Поет кинув папрця на столик. Той опустився майже накрив усе. Нби перекреслював його важливсть. вказував на свою надзвичайнсть.

Лисиця пдввся. Рушив до шафи. Вдчинив. Почав нишпорити у валз. Так тривало недовго. Повернувся, ховаючи щось за спиною. Потм - поклав те щось на цидулку. Тейлор побачив невеликий пстолет.

– У нього сокира, а у нас ось це, - сказав задоволений Богдан.
– "Лттл Том". Калбр - 6,35. У магазин - 6 патронв. Аргумент?

– Так. Серйозний, - закивав здивований Марк, а потм злякано додав: - Але звдки вн у вас?

– Не бйтеся. Я не бандит. Не мжнародний злочинець. Просто... Люблю чоловч грашки... Та не бйтеся ж ви. Колись про все розповм...

– Сподваюся, що не бандит... Тут уже заввся один. Вистача...
– Поет пдморгнув дстав нову сигарету.
– А чого ж чекати до "колись"? Чим сьогодн за нього грше?

– Ну, - завагався Лисиця, - не знаю. Не така то весела сторя...
– Сум з обличчя та голосу випихав життв тони.
– Залзом по склу... По скляному серцю... Знате, як воно...

– Та звсно ж, - мовив Тейлор, - не з Альфи Центаври ж прилетв. Тутешн ми. як болить - вдомо нам добряче...

– Гаразд...

***

... звали Регна. Познайомились випадково. Та чи трапляться випадково бодай що-небудь у цьому свт? Повертаючись електричкою з передмстя, де навдував приятеля, став свдком суперечки двох двчат. Одна з них читала Сменона. Ламали списи над тим, чи можна вважати романи про комсара Мегре "класичним детективом". Тут Богдан встряв. Флолог же. Н вдступати, н здаватися не личило. Узяв бк Регни. З того й почалося. Закохався... Нечутно. Нестримно. Нестямно. Балансував на меж божевлля. Намагався бути поряд увесь час. Вд того страждали друз. Страждали футбол автомобл - два найбльших захоплення з дитинства. Страждали ненаписан рядки дисертац. Усе те дружно розтануло за далеким горизонтом. У серц й довкола (в радус сотень клометрв) - незмнно ВОНА...

Узаконити шлюб мусив Центральний палац рестрац шлюбв та новонароджених, який кияни лагдно називають "Бермудський трикутник". (До сих пр достеменно невдомо, звдки така назва: тому, що будвля ма форму велетенського рвностороннього трикутника з дещо ввгнутими катетами чи за аналогю до тамничо аномал? Скорше за все, - з обох цих причин). от коли святково вбрана процеся пдймалася сходами, позаду озвався сигнал автомобля. Вс озирнулись, а Рена кинулась донизу. На очах ошелешених гостей вона щезла в салон стареньких "Жигулв". Назавжди...

Так жорстока Тант вирвала з грудей закохане серце. За клька днв до Лисиц дйшли чутки, що двчина, яку вн знав як Рену, - вдома шахрайка, мала клька паспортв. А такий трюк з Богданом зробила, бо програла в карти ("картковий борг - святий борг!"). Бдолашний мало не з'хав з глузду. Добре, що хтось з знайомих тицьнув мало не в зуби один з номерв "вротуру". Там напвживий "Ромео" й натрапив на рекламу пансонату "Преря". Того, що на остров Авг. В Егейському мор...

вирушив "не-одинак-не-чоловк--не-вдвець" у подорож. Довго чи коротко "йшов-хав-летв ". Щоб земл казково дстатися. Дорогою вигадав розвагу: придумувати, як укоротить соб вку. Бо ж як жити без НЕ? Няк! Не ма сенсу таке життя. Не потрбне йому. - розважився, себто придумав: вн роздобуде пстолета й пустить в лоба кулю. Посеред середземноморсько краси. На чарвному (якщо врити реклам) остров. Романтично! - небачено трагчно! Може, про цю сторю хто й книжку устругне?

В Афнах надибав, де можна прикупити сяку-таку "пухкалку". Прикупив. Засунув до валзи. Чекати "хепп-енду" вже недовго. Але коли опинився на "Делавар" та познайомився з Тейлором, а потм загледв Крстн (красуню неземну!), життя потроху стало повертатися до забуто пустел, на яку перетворився колись щасливий Богдан Лисиця. що дал катер вдпливав вд прейського причалу, то бльше хотлося жити. "Лттл Том" у валз здавався дурницею галактичних розмрв. Хоча... Добру справу вн усе ж зробив: перший "Привт вд Ункаса" влучив саме в нього. гардероб лишився "недрявим". А тепер зовсм цей "малюк", схоже, стане незамнним помчником...

***

– Ого, - тльки й видав поет, коли Богдан замовк.
– Голлвудськ сценаристи дружно пасуть заднх? Еге ж! Пригодка! Мало хто захотв би опинитися на вашому мсц. Не доведи Господи! А я вам ось так лки.
– Тейлор почав:

Псн мо! Ваш голос негучний

До не я спрямовував щоразу,

Коли спвало серце. Мур мцний

Байдужост ламаться не зразу.

Отак я думав. Смшно згадать,

Що був колись я хлопчиком навним,

Що все, що мав, я й хотв вддать...

Тепер стрчаю це лиш словом гнвним.

Тепер я дол дякую свой,

Що змг сказати в т грк хвилини:

"Псн мо, ми не потрбн й,

Красивий глек, та зроблений вн з глини.

Як не спвай - вн буде лиш густи