Архе

Я перервав це ментальне пиздіння, просто струсивши головою. Бамбон на шапочці

замотилявся. П'явка і справді

внутрішньо завмер. Я бачив: його поманила свобода, з якою я зробив цей жест, так само, як бражника манить нічний ліхтар.

Я глянув і зрозумів. І думайте про мене, що хочете, - що я самозакоханий, егоцентричний і зарозумілий, що насправді лише хочу виділитись із натовпу, що, до того ж, вдається не надто добре, - але я вмить просік усю П'явчину

суть. З усіма його мамами, сестрами, бабцями, що закутують дитя в опіку, мов

у шалик, а в шалик - наче в зашморг, з усіма виконаними і перевіреними татом

домашніми завданнями21, він тільки умів бути ідеальним споживачем опіки, колискою родинних тривог та успадкованих страхів. Але перш за все він

потребував опіки, хатнього дезоксигідрогероїну - за будь-яку ціну і кожної

миті.

Я пошкодував, що не ношу в сумці пляшки з каламутним семом22 - отак би зараз, на здивованих очах П'явки, відважити в горлянку. Ну, суто для вигляду - ви ж

розумієте, я не п'ю.

– Слухай, Буб, - я підійшов до П'явки, взяв його під руку і з упевненістю

старого содоміта потягнув геть від натовпу. Буба переляканими очима чіплявся

за погляди байдужих однокурсниць, мов за останню щаблину.

– Буб, давай поспілкуємося.
– П'явка трохи розпру-жився і властива йому

милість плюшевого заєнька знову заповзла на лице шляхетною цвіллю.
– Розкажи

мені про своїх друзів.

– Ой, друзі... Та що там друзі... Я, знаєш, я більше за все люблю

спілкуватися з цікавими людьми. Стільки всякого нового дізнаєшся! От ви різне

таке цікаве читаєте, а я, знаєш, також, я собі записую книжки, які треба

прочитати. От, ти знаєш, так не люблю, коли всі читають оті дешеві детек-

тивчики, різні любовні романчики, а я би там про буддизм читав про різні

релігії знаєш їлось нове пізнавати от до речі я читав шо хто цікавиться

буддизмом той вже в минулому

21 У якнайширшому трактуванні (Джим).

22 Самогоном.

146

147

житті був трохи просвітленим А ТИ ЦІКАВИШСЯ БУДДИЗМОМ?

Я ніяк не міг второпати, чому ж його слова смакували, як гівно в шоколаді: нонконформізм, пошуки себе, ла-ла-ла і таке інше... Відверто кажучи, не

викликало це довіри. Відчувалося, що за тим ховається зворушливо-щільне

кубельце інтрижок з люблячою бабцею чи мамою в ролі сірого кардинала. Вибух

непослуху, спрямованого на пробудження нової порції опіки; злочин заради

покарання. Щоб мама думала: «Який він у мене розумний, мій маленький

пестунчик» і пригортала міцніше до себе. Бабки-кульбабки, висловлюючись

лапідарно. Повний піздєц.

Найпростіше було уявляти П'явку як потужний сервер такої собі людської

павутини знайомств. Головне знати, як підійти і коли вводити PIN-код. У нього

й не було друзів як таких. Тільки посилання на імена. Безліч знайомих -

фрагментарних і далеких. Людина з розряду тих, з ким вітаються мами твоїх

однокурсників - причому таких однокурсників, яких ти і в лице ніколи не

пам'ятаєш; чи Гардеробниці у фойє; чи продавщиця в магазині навпроти

факультету (щодня ополудні він купляє сто грамів карамельок і пригощає

продавщицю: ах, як зворушливо); чи просто незнайомі, яким випала біда щодня

їздити з П'явкою в одному тролейбусі. В його вухах цілий день лящить:

«Здоров, Буб, як життя, Буб?». Він був маленьким причепливим енергетичним

упирцем, якого неможливо відігнати від себе, поки перед очима маячать це миле

личко, довірливі оченята й несмілива усмішка. П'явка стояв перед витоками

заледве не всіх знайомств. Простіше кажучи, П'явка знав усіх.

Не надійтеся, Вас він знає теж.

– У тебе багато знайомих, правда? От ти знаєш такого Женю? Євгенія з Омська?

Буба потроху оклигував від стресу. Його енергетичні мацаки висмикували

останні сили з моєї нікчемної фізичної оболонки.

Т

– Ну, знаєш? Євген Фторний з Омська...

– Фторний... Женя Фтор, напевне?! Такий кавказець з носом?

У тому, що в Ієня Фторного, якого я шукав, теж є ніс, сумнівів майже не було.

Та все ж потрібна зачіпка суттєвіша.

– То, кажеш, його знають під прізвиськом Фтор?

– Ну та, він з Диким дружить. Постійно про хімію говорить. Про інше він

говорити не може, тільки про хімію і тонкі світи. От знаєш, я також читав там

про тонкі тіла, про різних ґуру, а ти читав? От я, наприклад, я не таяк всі, я вважаю, шо це все правда, шо дійсно були такі вуйки, і з ними різні такі

речі творилися, а ти читав про якихось? Ти як думаєш?

– Не знаю, як тебе, а мене від езотерики верне, - сказав я, пригадуючи, як

злісно стругав після мухоморів.
– А взагалі-то мені цікаво поговорити з тобою

про Фтора і його дружбана Дикого. Розкажи мені про нього. Дикий теж на хімії

повернутий?

– Ну! Та вони такі дурні, вони собі на спині один одному tatoo набили.

Уявляєш, набити собі справжнє тату - велике ше й до того! Фтора так

називають, бо йому Дикий велику букву F набив. І двієчку маленьку в індексі.

А Женя Дикому - «йод два». Типу хімічні знаки. От я не знаю, це вже зовсім як

папуаси. Я би собі такого нік-коли не зробив. Я би, знаєш, я би собі на плечі

колись хотів - таку, знаєш, хортячу морду, агресивну таку. Але не зараз, а

колись. Та, оце було би дійсно кльово - хортяча морда всередині зірки

перевернутої, і такими витими буквами шось написано. Правда, кльово було би?

Але я не знаю, це взагалі - робити якісь тату - це ж неприродно, ну, перевідні - ше куда не йшло...

«Тату-ю-ван-ня, - подумки промовив я і переконався, що світ стоїть там, де