Архе

цигарку до рота, по чому змикає зуби і жує. Проковтнувши, вона видихає дим і

облизує губи. З'являється слоґан: FEMINA Slims. СКАЖИ СПОКУСІ: «НІ!»

Залом прокотилася хвиля веселого шуму.

– Слабенько, - прокоментував Дикий.
– Може, далі буде краще. О, це Подвійний

рулон робив. Вкинься. Проста, але тонка штука.

Зелена темрява первинного океану. Крізь товщу води проколюються довгі спиці

світла, бульбашки повітря виблискують на них маленькими діамантами. Одна

булька відривається від дна і по спіралі пливе догори - на

170

поверхню. І що б ви думали? МІНЕРАЛЬНА ВОДА «ТРУСКАВЕЦЬКА». МИ БАЧИЛИ, ЯК

СТВОРЮЄТЬСЯ СВІТ.

Зал розлився рідкими, розпещеними аплодисментами.

Екраном понеслися важкі чорно-білі кадри кінохроніки: посеред потрісканого лона пустелі стовбичить чорний

обеліск. Гримить «Танок рицарів» Прокоф'єва. Дертим

шрифтом на екран накочується напис: КЕФІР «СВІТАН-

I КОВИЙ». 2,5% ЖИРНОСТІ.

ї Я не втримався і видав кілька лінивих оплесків. Тут уже і; вчувалося

розуміння теми.

На екрані з'явилися обличчя двох юнаків, втомлених і сповнених відрази до

життя. Юнаки розкурюють щось, що можна було умовно повважати за цигарку з

марихуаною. Наступний кадр: хлопці йдуть, копають поперед себе розплющену

бляшанку з-під «Кока-коли». Хлопці йдуть вздовж Берлінської стіни, не

припиняючи копати бляшанку. Камера супроводжує їх протягом доброї хвилини.

Повз них проносяться пацифістичні ґрафіті, якими вкрита стіна. Нарешті один

із хлопців копає бляшанку з-під коки .сильніше, і та зникає за кадром. Камера

завмирає, і накурені юнаки зникають слідом за бляшанкою. Внизу екрана напис:

«PEPSI. FUCK IT!»

Почулися захоплені вигуки і крики.

– Та-а-а, ця непогана, - зауважив мій знайомий.- Для країн СНД я радив би

слоґан «ПЕПСІ. ПОХУЙ!».

З темряви сподобився Нестор з філіжанкою кави в руці. Філіжанка здалася мені

вкрай ностальгуючою - з лисичками та їжачками. Дикий відсунув йому крісло, й

горбань обережно сів.

– Нестор, - простягнув мені руку. Я потис ЇЇ і відчув те, що називають

«припливом симпатії».

– Дмитро. Менделєєв. Джим. Навзаєм.

Дикий відсунув на край столу телефон, щоб не заважав. Нестор розмішав ложкою

цукор і зробив ковток.

– То як, Дмитре, у Вас із Диким нині Ритуал?

171

Я глянув запитально на Дикого. Дикий повів бровою.

– Аяґже.

Нестор нову сьорбнув напою, і до моїх ніздрів долетів аромат кави. Горбун

щось проплямкав собі під ніс, витяг з портсигара папіросу й задимів.

– Шкода. Дуже шкода. А я думав запросити Вас на презентацію нового сузір'я. У

нас тут таки-и-ий телескоп є, Ви такого, певне, ніколи й не бачили. Та шо там

– у нас тут ціла ОБСЕРВАТОРІЯ! Маєте нагоду бути присутнім при називанні

Неназваного. Подумайте тільки, які масштаби! Ціле сузір'я! І назва ж яка -

Пітекантропія. Вам це нічого не говорить?

Я здивовано звів брови.

– Пусте, - махнув папіросою Нестор.
– То як?

– Знаєте... Не відчуваю захоплення світилами. Я, знаєте, більше по хімії.

Тому якось іншим разом.

Нестор чомусь глянув на Дикого.

Дикий змовчав, і я відчув, як під поверхнею слів між ними ковзають залізні

троси неприязні. Чи навіть не неприязні - надто атавістично - а дотикання

протилежних полів, аніонів та катіонів водню.

– Оце, - Нестор першим торкнувся тиші й вказав тліючим кінчиком на екран.
–

Це Бодя робив. Ти його знаєш, Дикий. Ти, Дмитре, знаєш, ні? Бодю-Нагваля?

Я заперечно мотнув головою.

На екрані з'явився напис: ПАН АБО ПРОПАВ. БОГ АБО ГОТ-ДОГ ©ЦЕРКВА СВЯТИХ

ОСТАННІХ ДНІВ.

– Eat fast, die young, - процитував Нестор.
– Це ше з тих, молодих. Із тих, що завжди проти. Дуже перспективні юнаки, нє, Дикий?

– Радикально підходять до проблеми. Це добре. Але кращого зразка, ніж та, про

«Спрайт» - ну, там де «Імідж - ніщо» - я не зустрічав... О, це нова! Це хтось

із Пітєра, напевне.

– Плєбєїн. Точно, - підтвердив Нестор.

На екрані з'явилося нічне небо, всіяне безліччю зірок. На цьому сяйливому

фоні виділяється силует самотнього

172

дерева. З прогнутої гілляки звисає повішений. Внизу висвітилося: «УМРИ, НО НЕ

ДАВАЙ ПОЦЕЛУЯ БЕЗ ЛЮБВИ. MARLBORO LIGHTS».

– Тонко.

Нестор випустив кільце диму і додав:

– Тонко, наче комариний хуй.

– Вибачте, - озвавсь я спантеличено.
– Це шо, про Юду?!

11

«Поваккацці» закінчився. Знову з'явилося м'яке світло. Замість «Запорожця за

Дунаєм» мнявкаюче зазвучала китайська комуністична опера. Скрип видався ще

сильнішим, ніж на Крушельницькій, і я пояснив би це не тільки віком платівки.

Коли Нестор відволікся, я тихцем поцікавився в Дикого:

– А чого це фестиваль називається «Поваккацці»?

– Це від індіанців хопі. Як би тобі пояснити... Не зовсім «дар богів» і не

тільки «життя-шаман»...

– Магічний ліхтар, - підказав, з'явившися невідь звідки, Нестор.
– Саме так: життя шамана - це магічна лампа, істинний дар богів. Поняття не стільки

синонімічні, як тавтологічні. Як ви здогадалися, Дмитре, це кінематограф.

– А що це у вас за «Сетрички-істерички»?
– знову поцікавився я.

– О-оо-о, о, о, о, - Нестор захоплено заворушив бровами.
– Це така

ультрамодна течія серед богеми. Я кажу, Дмитре, про таку богему, яку визнають

«богемою» щойно років так за тридцять - тоді, коли Слово розроблять

настільки, що стануть очевидними зв'язки між словом «богема» і тим, чим

займаємося ми.

Здається, я нахмурився дуже красномовно, тому горбун, випустивши дим, продовжив: