Частина друга

Картинка, скажу вам, намалювалась моторошна.

"ван врскй н такх усмрял", - так заявив ратник. Отже, до Горшка вже мабуть направили яксь сили... Не стражникв, зазвичай, а рестровикв! Тих, що вмють голови рубати!

Проте, захопити Горшок буде дуже проблематично. Якщо врити словам Бернара, то це практично неприступна фортеця. Яким чином ми завтра побачимо на площ бунтвникв?

Дива та тльки!
– я вдйшов вд торговця та рушив соб дал. Мабуть, вже треба повертатися до трактиру... тим паче, що вже живт бурчить.

Бля позеленло вд моху стни помтив зовсм маленького гберлнга. Скорш за все, це була дитинка. Десь хвилина спостергання за нею, мен стало ясно, що вона загубилася.

Чисто по-людськи стало шкода цього малорослика. Я наблизився, присв, щоб бути на рвн з дитиною. маленьк чорн оченятка злякано втупилися в мою персону, явно очкуючи якогось пдступу.

– Привт!
– посмхнувся я.
– Як справи?

Вдповдь гберлнга бльше походила на шамкання беззубого старого: ан слова не розбрати. Я перепитав , напружуючись, змг розбрати наступне: перед мною була двчина на прзвисько Гггомасська... тобто - Ромашка. Вона разом з братами напросилася сходити в Торговий Ряд, нбито для закупвл сол. ось, як результат, вдбилася загубилася.

– Тоб треба повернутися в Гберлнгськй квартал, - промовив я, на що Ромашка тут же закивала головою.
– Пшли, проведу...

Чесно кажучи, я лише приблизно знав, де знаходиться той квартал. Бачив ворота до нього, коли вештався вуличками. Ми рушили по бруквц й десь за пвгодини блукання дсталися мсця.

Висок кам'ян мури, що роздляли Торговий Ряд з Гберлнгським кварталом були ще частково недороблен. Ми дйшли до брами за клька секунд вибралися до широчезно площ. Мене вдразу вразила характерна вдмннсть архтектури, а саме - пузат округл будиночки... При чому майже вс дерев'ян...

Не скажу, що вони були акуратн, проте огиди не визивали. Бльш-менш доглянуте село. Тльки з бруквкою.

Ось такий вн, Гберлнгський квартал. То тут, то там снували "ростки" в нацональному одяз - рзнокольорових клтчатих килтах. Але були т, що носили якусь гримучу сумш в ельфйсько-гберлнсько-людському стил. Було смшно, цкаво одночасно. Людей тут було малувато, а ось ельфв - взагал жодного. Хоча, якщо пригадати сво прогулянки Торговим Рядом, то там теж дуже рдко траплялися ельфи... А ось гберлнгв - чимало.

Ромашка радсно пдскочила кинулась кудись бгти. Я тльки рота встиг вдкрити, а потм махнув рукою. Про себе лише посмхнувся стосовно дитячо безпосередност. А, в ншому, дти серед гберлнгв дти.

Озирнувся, хотв було повертатися назад, а потм виршив трошки пройтися по цьому кварталу. На вдмну вд Торгового Ряду, тут бруквка була не така чиста. У багатьох мсцях виднлися купи смття кнського гною. Навколо продавали багато риби: солоно, в'ялено, свже спймано. носили в корзинах, варили в величезних чанах, смажили на пательнях... потрошили... сушили... солили...

Загалом, навколо була суцльна риба. А жнки-господин дловито крутилися бля торговцв, вибираючи щучок, омулв та карасв.

Маленьк, схож на кшок, дтлахи з цкавстю розглядали мою персону. Одному такому я посмхнувся навть пдморгнув, а той раптом злякався та кинувся бгти геть.

Невже люди тут рдксне явище?
– промайнуло в голов. тут же я побачив величезну людську фгуру, яка на фон маленьких волохатих гберлнгв виглядала просто разюче. Якась мить, я зрозумв що це Першосвт.

Вн сидв бля величезного казана, тримаючись руками за голову. Поряд метушилися клька сердитих гберлнгв, як щось кричали на свой мов.

Обличчя Першосвта було дуже опухлим, а пд лвим оком виднвся синець. Одяг мсцями порваний. Вд хлопця за версту несло перегаром вд якогось дешевого пйла.

– Гей, друже, добре виглядаш!
– посмхнувся я.

Першосвт пдняв каламутн оч й довго вдивлявся в мо обличчя.

– Боре?
– пробурмотв вн.
– Як мен хрново...

Гберлнг завмерли з часткою цкавост подивилися на мене.

– Що трапилося?
– спитав я хлопця.

– Не пам'ятаю, - знизав той плечима.

Ан збро, ан ременя... навть торби нема... Можу побитися об заклад, що грош у Першосвта теж були вдсутн.

– Як вн у вас опинився?
– звернувся я до сердитих гберлнгв.

– Припхався пвгодини тому!
– неохоче вдповв один з них.
– Зламав нам воза... розсипав горщики... деяк взагал розбив... Хто заплатить за те?

– Спокйно... спокйно... Я все оплачу.

Щось щастить мен сьогодн на добр справи. При такй вдач, ввечер слд очкувати на нагороду...

– Добре погуляв, - я присв навпочпки бля Першосвта оглянув його синяк та подряпини.
– Бився?

– Не пам'ятаю, - хлопець дохнув мен в обличчя моторошною сумшшю винних парв.
– Зайшов до шинку... Все чинно так... скатертина, посуд... двчата... Замовив пива... пости... а потм як в туман... Здаться, з кимось зчепився...

– Це помтно! Ти йти можеш?

Хлопець знизав плечима та пробурмотв, що спробу. тут же обблював сво черевики.

– Ех, хлопчисько!
– сердився я.
– Другий день в столиц й вже встиг вляпатися в гвно!

Я пдйшов до гберлнгв, розрахувався за бит горщики та взок, а потм повернувся до Першосвта, який все ще намагався пдвестись. В цей час до нас наблизився якийсь старий, з виду поважний, гберлнг. Позаду нього тупотли ще дво (судячи з усього - брати). всю цю процесю оточувала чимала кльксть озброних гберлнгв. Схоже, то була мсцева стража, чи хтось на кшталт цього.

– Доброго дня!
– хрипко промовив старий. Висока хутряна шапка на його голов, спнулася вбк, ледь вн кивнув мен.

– вам, шановний, - вдповв я.

– Ми, - продовжив гберлнг, - Сив... гберлнгськ посли в Новоград... курирумо питання нашо громади...

Прозвучало якось офцйно. Я би навть додав - занадто. все ж, не дивлячись на холоднсть тону, як най можна ввчливо промовив у вдповдь:

– Дуже примно.

– Зараз склалася... скажмо так - дещо делкатна ситуаця, - продовжив посол. Його колючий погляд не обцяв примну розмову.
– Ваш друг пошкодив не тльки возик... Поки вн ходив нашим кварталом, поки приходив до тями...

– Що трапилося?
– напружився я.

– Айстри... квти... Ваш товариш витоптав цлу длянку айстр...

Я гарячково намагався второпати про що мова. Айстри... айстри... Це квти? що?.. Першосвт витоптав квти... Що за нхазвня?

– Перепрошую, але я дос не розумю, про що ми говоримо?

В голов був повний сумбур здаться Сив зрозумли мою розгубленсть. За мить посол пояснив, що айстри висаджують бля входу до будинкв, щоб ц квти вдганяли бди та непримност.

– --?
– я заклпав очима.