Проза

Стены выкрашены в два цвета: коричневые понизу и белые поверху. Он думает, что из двухцветных сочетаний более тоскливым, в сравнении с коричневым и белым, является только черное и розовое. Два коридора пересекаются буквой Т перед лифтом. Там же находится и фонтанчик с водой, где он всегда останавливается, чтобы отсрочить свое появление в палате. Тут и там он видит медицинское оборудование, почему-то ассоциирующееся у него со странными, но игрушками. Каталка с хромированными стойками и резиновыми…

Так вот, за несколько минут мы выяснили уйму вещей, не стану перечислять – каких, это скучно. Только одно: узнав, что мы – студентки консерватории, рыженький объявил, что ужасно любит Гершвина. Мы взвыли, потому, что именно месяца за два до того в Ташкент приезжала какая-то иностранная оперная труппа, привозила «Порги и Бесс». И вот, не сговариваясь, одновременно с французами мы напели «Колыбельную» – довольно чисто, к обоюдному восторгу. – Откуда вы так хорошо знаете языки? – спросил один из…

Девочку назвали Аленушкой, и чем старше она становилась, тем меньше подходило ей это сказочное длинное имя. Обезумевшая от материнских инстинктов Татьяна раскормила бедную Аленушку до подопытных размеров. В три года она выглядела на шестилетнюю, и вещи ей приходилось покупать в той секции «Детского мира», где было написано «Одежда для младших школьников». С песнями, причитаниями, игрушками, книжками, колотушками усаживали за стол плотно обернутое салфеткой, мучнистое, с огромными бантами создание…

– Валейкум салам, Арсенка! Секунду подожди, – с извиняющимся выражением лица он кивнул на трубку. Арсен был на полголовы выше Хасана, сухопарый, с несколько резкими движениями. На нем были светлые джинсы и клетчатая рубашка навыпуск, расстегнутая почти до середины груди. Черты лица его были правильными, можно было даже назвать его симпатичным, однако парню не хватало лоска и особой маскулинной расслабленности, так ценимой женщинами. На его сосредоточенном, почти суровом лице лучились теплом добрые…

– Значит, так, – объяснял Толик, вооружившись палкой, – я его гоню, а ты прикрывай курятник. – А может, закрыть? – Нельзя, курка вчера на гнездо села. В хлеву, как в склепе, было сыро и сумрачно. Кабан встретил их нежным хрюканьем и пристальным взглядом хитрющих глазок. – Здоровый мужик, – то ли восхитился, то ли испугался Димка, отступая на задний план. – Да он вовсе и не мужик, – весело отозвался То-лик, открывая дверку загончика. – Ему ветеринар еще в прошлом году обработал……

– Та як «нема»?! – збеленився Полкан, аж кашкет міліцейський на потилицю з’їхав. – Ви ж тут, суки, так повпивалися, що й на ногах не тримаєтеся! І пляшка он! І не одна! Ану, віддай техніку! Висмикнув алкотестер у Реп’яха та сам як дмухне в трубку. Пристрій зойкнув – ой, Божечку! – три проміле! – Ну, слава Богу! Працює, – Полкан аж зопрів од хвилювання. – А я думаю… Оце так! Хлопці з ДАІ на день дали… Жінку налякати хотів. А воно вже й зламалося. – Що то є три проміле? – зацікавився Галаган.…

Усвідомлювати, прощати, приймати. І інших, і себе саму. Чи буває на світі робота, важча за цю? P. S. Автор – молодець. А вбивця – дружина коханця. Ірена Карпа * * * Я – курва. Ні-ні, я цього не стверджую, але й не заперечую. Не маю права, сили, бажання. У жодному разі. Курва… Чомусь саме це слово постійно лунало в моїй голові з раннього дитинства й особливо голосно звучить сьогодні. Але вже не в голові, а з уст найближчих і найдорожчих людей. Мені б дуже хотілося, аби згодом…

– Клянусь тобі, брате! Більше нічого не сказала, бо знала, що далі не треба говорити, і він зрозумів мене. Але потім раптом побачила (тоді вже брата давно не було), що прийшла якась нова дичавина, і над нашою провінцією зашуміла модернізована тайга азіятщини, і тільки зрідка проривалися молоді вітерці. Тоді почала вірити, що десь живуть інші люди, і мене неможливо тягнуло до них. Очевидно, і це зміцнювало моє бажання полетіти кудись, до того ж і журавлі принесли мені сімнадцяту весну. Я виходила…

От одчинились ворота. Полковник Шрам із сином (той молодий козак був його син), схилившись, і в'їхали. Василь Невольник з великої радості не знав, що й робити: кинувся до Шрама і поціловав його в коліно. Далі до сина: – Боже правий! Боже правий! Та се ж твій Петрусь! Орел, а не козак! Петро нагнувсь із сідла і поціловавсь із Василем Невольником. – Орел, а не козак! – каже знов Василь Невольник. – Що, якби таких друзяк припливло хоч дві чайки до Кермана, як я пропадав там у неволі? Ох, боже…

И еще требовался новый цвет. В этот раз мне захотелось чего-нибудь очень короткого и очень рыжего. Словом, хотелось измениться. И над этим следовало изрядно поработать – вдруг наткнусь где-нибудь на улице на Дэна. Или на Дэна с другой женщиной. Господи... Сама мысль встретить его с другой... Вот что в расставаниях самое гнусное. Поразительная легкость, с какой представляешь, как человек, с кем еще пару недель назад ты гуляла под ручку, касается языком губ твоей преемницы. Честно говоря, мне совсем…

1 – Ти ба. Я думала, всі хіпі давно вимерли від ЛСД, десь у часи зеленої молодості нашого тата. А тут – такий релікт. І цей релікт хіпоблуд – моя рідна сестра. – Я не хіпоблуд. І не факт, до речі, що твоя сестра. І буває ж таке в сім’ї, що дві дитини геть між собою не схожі. Ну, воно, звісно, зрозуміло, що ніби й сестри – якщо стануть перед дзеркалом разом і якщо добре придивитися. А якщо не знати, що сестри, і не ставати перед дзеркалом, то схожі між собою десь так само, як всі інші білі…

Якщо опуститися нижче, промайнути над центральною частиною Варшави, то яблуко зникає, тріснувши рівно по стрічці Вісли і загубивши менший шматок десь із лівого боку. Натомість розливається аромат яблучного соку, що пирснув у повітря, а місто постає величезним акваріумом, по дні якого дбайливий власник розставив декоративні вежі, костели, рівної форми площі, розклав акуратні вулички, а в темній прохолодній воді сновигають, хаотично зблискуючи лускою, десятки тисяч вгодованих рибок найрізноманітніших…

Враз вистрибнувши на дерево, він простягнувся на ньому, випростався горічерева і завмер у приємній дрімоті під ніжним промінням весняного сонця. Це був хлопчик у тому ранньому підлітковому віці, щойно з дитинства, коли тільки-но проступають ознаки майбутньої дорослості і навіть неоковирність чи незграбність не псують враження, а лише викликають замилування. Озерний мешканець лежав голий проти сонця, і було видно, що худорляве тіло, поза сумнівом, гарно сформоване вже тепер. Природа відміряла…

Молоденьке дівча, яке вело протокол засідання, витріщило свої здивовані оченята на вбивцю і злякано опустило їх тільки тоді, коли я не витримав і підморгнув їй, мовляв, не хвилюйся, все буде гаразд. Що й казати, є в цих судових засіданнях щось від театралізованого дійства, і, щоб скоротити кількість його персонажів, я категорично відмовився від адвоката. Дивлячись на кирпатого суддю і побоюючись, аби він не почав колупатися в носі, я прикликав собі у порадники мого давнього приятеля Жана Поля…

У неї була радісна зачіска. Не просто фарбоване в біле волосся, а фарбоване різними відтінками білого. Приємне й радісне. Погляд мала допитливий, хоча й сонний. Загалом виглядала заспано. Одягнена була в червону піжаму, поверх якої абияк був накинутий білосніжний халат із готельною емблемою. Час від часу він сповзав, тоді вона нагадувала боксера, що готувався виходити в ринг, скидаючи командний халат на плечі масажистів. Мала зелені очі, бліду від куріння шкіру, ніжну шию, стояла босоніж, переступаючи…

Незабаром Настуся зовсім не схотіла вчитись: попроганяла своїми вередами вчительок і на тому скінчила свою науку. Мати постановила, як тільки Настуся підросте, повезти її в Париж і там викінчити курс її науки. В Настусі гарна головка так і зосталась вольна од усякого поганого, важкого вчіння. Зате ж Настусю дуже багацько вчили музики, бо сама мама дуже любила усяке штучництво, а найбільше музику. І Настуся справді напродиво була здатна до музики. Музика далась Настусі дуже легко, і вона швидко вивчилась…

Нарешті двері до кабінету лікаря прочинилися, і з них до загальної кімнати буквально випурхнув Олег Петрович – чепурний і якийсь занадто елегантний психотерапевт, що опікувався душевним здоров'ям усіх цих людей. Олег Петрович посміхнувся, обвів ласкавим поглядом пацієнтів і кілька разів поплескав у долоні. – Отже-отже! Радий вас усіх бачити! Степане, Клавдіє, Іване, Маргарито, Олександре, Валеріє, і вас, Антоне. Одразу хочу познайомити групу з нашим новим відвідувачем – це Антон, який саме сьогодні…

Галина Пагутяк Пролог Дружина князя Бориса стояла недалеко від Переяслава, на ріці Альті. Спиною вона міцно вперлася до землі руської, очі ж її дивилися в степ, у Поле. Вої виглядали гостей незваних: орда крутилася в приграниччі, хижі печеніги норовили знову напасти на Русь. Борис молився у своєму наметі, стоячи навколішки перед іконою Спаса. – Господи, дай мені мудрості, дай сили і відваги. Дай сили відректися… від стола великокняжого, якого мені батько заповів. Не хочу я котори, не…

Ага, знаю її, знав її діда Джулая. Його ще прозивали Шульгою, але де там розібрати, як він користався своїми кінцівками, цей безногий чорт. Хоча я бачив багато паскудства у своєму житті на цьому триклятому п’ятачку, та мушу запевнити, що Джулай був найбільш нормальною людиною в цьому місті, з людяною посмішкою, щоправда, без ніг, але сама природа чи Бог компенсували цю втрату його спокійною, незлобливою вдачею. Ось так. Дивна історія. Як сніг улітку. І весь час як нап’юся, то згадую її, наче нічого…

– Треба щось вирішувати. На широчезному балконі зайцями бігали сонячні тіні. – Тєлік на тридцять шість дюймів? – запитав я. – Я не капелюшних справ майстер. – Макс довго зизив оком через праве плече. У нього собачий погляд. Як у хорошого собаки. Нічого поганого. – Думай, ти у нас краще кип'ятиш черепушкою. – Значить, так… Витягуй ковбаси… – Шо-шо? Які ще, в хуя, ковбаси? Годинник проквакав рекламний ролик. Макс відригнув. – Ти ходив на «Любе»? – спитав Макс. – По-моєму, їхній той, основний,…