Проза

Наш фильм выйдет в конце января, одновременно с ним начнётся прокат «Лучшего фильма 3», а такое соседство нам, наоборот, на руку (улыбка с зубами). 7 ноября мы покажем «Сатисфакцию» в Иркутске, и её смогут посмотреть все принимавшие участие в съёмках – от тех, кто нас кормил, до ассистентов оператора… да и сам оператор наконец посмотрит. И уж 7-го придётся признаться тем, кто помогал, что некоторые фрагменты с их участием или снятые с их помощью в фильм не вошли. Дальше тянуть нельзя… А я…

Забавно, я нисколько не был раздражен этим соседством, напротив – фигура, скрытая от всех, за исключением меня да еще нескольких постояльцев «Ореанды», показалась мне вдруг симпатичной и даже в чем-то близкой. Я отделил этого своего Исторического Великана от многих миллионов других его изображений и вообразил его себе гипотетическим собеседником, оппонентом и оценщиком в трудах праведных. «Ореанда» стоит на набережной, прямо над морем. Бросил чемодан и марш – акклиматизироваться. Традиционный…

Я в Риге. А Рига у меня внутри. Внутри – то есть в груди, в самом прямом смысле слова. Под левой ключицей. Я тычу себя в грудь пальцем – вот, вот здесь. Люди не знают анатомии и думают, что это и есть сердце. Ну в общем-то они правы. Рига вшита в меня, она совсем маленькая, размером со старинную серебряную монету. Можно потрогать пальцами, убедиться – вот она, всегда со мной. Я ее очень люблю. Трогаю пальцами, вспоминаю и улыбаюсь. Странное дело – мне совершенно безразлично, что о ней говорят.…

Девочка согласно кивала. Петь любила, но профессиональных занятий побаивалась (а ну как и там всех разочарует и заставит хвататься за голову и сердце из-за своей никчемности и бестолковости). Да и потом, когда заниматься? Папа весь день на работе, бабушка то на кухне, то на очередном партийном съезде, мама третий год лежит после родов (что-то там стряслось ужасное с позвоночником. Название длинное, специальное. Девочка, конечно, не помнит, да и зачем? Главное – результат, а как он там называется…

Отец махнул рукой, подзывая к себе одного из своих командиров: – Передай командирам драгонов, чтобы берегли стрелы. Командир отдал честь: – Слушаюсь, государь. Отец обернулся к Бозану: – Верблюды должны скоро подойти, и тогда мы усилим нажим. Нужно покончить с ними до наступления ночи, иначе они смогут удрать. – Именно поэтому они так упорно и держатся, – ответил ему Бозан. – Не считаются с потерями, лишь бы выиграть время. Умные мерзавцы, эти римляне! А ты как думаешь, Пакор? Я даже…

– Добрий вечір, Іване Івановичуі Як ся маєте? – Доброго здоров’я, Іполіте Онуфрієвичу! Як бачите, іду з ячейки! Мій герой іде по вулиці таким повільним кроком, що ним ходять тільки дуже поважні й шановні громадяни. Мажорне сонце грає зайчиками у вікнах симпатичних будинків і своїми ласкавими біло-рожевими проміннями благословляє його важку путь. А втім, додому Іван Іванович дійде тільки за якісь півгодини, і тому дозвольте забігти вперед і одрекомендувати його сім’ю, – саме ту сім’ю, що творить…

Копач. Ха-ха-ха! Заметь-це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрелся… Командовал зводом, так пров'янт і фураж часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ трідцать в одставкє, по світу вольно я хожу і в очі сміливо усім гляжу… Стихи… Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив? Роман. Ще в городі. Копач. Хотів поздравити його з пріобрєтєніем зємєлькі… А Прасковєя Івановна?… Роман. У попа. Копач. Так! Торічелієва пустота… Хе-хе-хе!…

А, ледь не забув. Ця повість надзвичайно актуальна для країни, у якій «кожна порядна, блядь, людина має тримати вдома протигаз». Для країни, у якій Біл Даун почувається настільки кайфово, що Господь уже заманався до нього їздити та про щось балакати. Проте «годі зазирати в це бездонне очко, час змінювати життя на краще». Приємної подорожі. Михайло Бриних БЖД Дорогим батькам і милій Н. присвячую Автор Дивно, дуже дивно, де б я був, якби мене не було? Іван Вирипаєв. Кисень…

Роксолана привернула увагу європейських політиків і літераторів ще за свого життя. Перші свідчення про неї надійшли від венеційських, генуезьких, дубровницьких та австрійських дипломатів у Стамбулі, [5] потім про неї дізналися у Франції, про неї знали й у Польщі (М. Литвин, С. Твардовський). Вона навіть листувалася з польським королем, який, як відомо, був у ті часи королем і українських земель. Від самого початку оцінки її впливу на політику Османської імперії були неоднозначними. Критичні,…

Іван Громовик спустив очі вниз і примітив пожежу та смерть. Він задумався. – Я не доглядівся, що я наробив шкоди людям. Але, бач, мені, молодому, так хотілось нагулятись по небі, в хмарах, побасувати на моєму дивному коні та ще перед такими пишними очима, як твої… Як углянув я тебе всю в рожах та леліях і як углядів твої чорні очі, то не вдержав свого коня, пустив по волі… – сказав Громовик. – А я люблю людей. Я кроплю їх садки та ліси росою, поливаю попалені сонцем поля, наливаю соком їх овощі,…

– І, певно, благочестиво живе й піснюкає, бо такий захуджений, з лиця такий тихий, такий добрий. – Тихий, тихий, але тиха вода греблі рве… Горілочку п'є добре; а сільські бабки та молодиці з того села, де він був попом, часто приносять йому гостинці: і сало, і масло, і печені кури. А одна якась удова таки часто ходить на прощу в наш монастир. – І до отця Палладія заходить? – Атож! Заходить і балакає приязно з ним. – А як її звуть? – спитав Копронідос. – Вона Хівря на ймення, – сказав келійник, –…

… – Добрий вечір, Іване Івановичуі Як ся маєте? – Доброго здоров'я, Іполіте Онуфрієвичу! Як бачите, іду з ячейки! Мій герой іде по вулиці таким повільним кроком, що ним ходять тільки дуже поважні й шановні громадяни. Мажорне сонце грає зайчиками у вікнах симпатичних будинків і своїми ласкавими біло-рожевими проміннями благословляє його важку путь. А втім, додому Іван Іванович дійде тільки за якісь півгодини, і тому дозвольте забігти вперед і одрекомендувати його сім'ю, – саме ту сім'ю, що творить…

Запахи спокушають Дарину, бентежать і дивують. Часом вона уявляє себе карликом Носом. Він стоїть у них в кухні біля плити на ослінчику й зосереджено розмішує якесь вариво у великому казані. Йому лоскочуть ніздрі сотні відтінків запахів: солодкаво-приторні, цитринно-тоскні, гіркувато-духмяні. Карлик шукає потрібні йому запахи та вкидає їх до казана, помішуючи вариво дерев’яною ложкою. Час від часу принюхується – зосереджено, насторожено. У нього довгий ніс, на голові стирчать жмутики волосся, він…

“Суккуби (від лат. uccuba, повія) – жін.-демони, що вступали у секс. контакт з чол. для отримання жит. енергії, необхідної їм для існ-ня”. Мій спосіб ведення нотаток завжди себе виправдовував. Я було задумалася над оптимізацією цього завдання, аж раптом… – Ех, мені би таку темпераментну кралечку! – вигукнув хтось із аудиторії. Аудиторія відповіла радісним гиканням. Пан Бішоп гнівно зиркнув на юнака. – Ви, певно, не зрозуміли, хлопче. В результаті таких контактів, дуже часто, чоловіки гинули.…

Ви добре вчились в школі? Ну, і чого ви досягли? Якщо ви повірили в цю Велику Містифікацію, то, ймовірно, вас і надалі дуритимуть. Якщо ж ви геть в неї не вірили, то, власне, ви мабуть і нічому корисному не навчились, адже гра без віри в неї втрачає будь-яку цінність. Отож, виходить, треба водночас і вірити, і не вірити? Змінювати переконаність на скептичність по два рази на день? Ну, якщо вам вистачить на це сил душевних, то ви з честю пройдете це випробування. І може навіть, навчитесь дурити інших.…

–А, ну нарешті. Пшли. Я тільки очами закліпав; неприємні передчуття засвербіли десь у шлунку, та, звісно, довелося йти. Ми перетнули темний коридор, піднялися сходами і я, пхаючи перед собою тацю з наїдками, опинився у кабінеті. Там відбувалося щось зовсім незбагненне для мене, недосвідченого. Група жерців, усі – один страшніше іншого, сиділи за святковим столом, на якому – численні пляшки, склянки, скляночки і чарки. В результаті, жерці зустріли мене захмелілими і дуже голодними поглядами. Я…

Мать к нему кинулась. Плачет. Медсёстры вокруг тоже плачут. Раненые недоумённо смотрят, плечами пожимают, переглядываются. Мамка ему: «Игнат, Игнатушка». Он снова в ответ: «Вам чего, гражданочка? Вы ошиблись. Я не ваш Игнат». Тут уже мы, дети, давай плакать: папка от нас отказывается. Вглядываемся, вроде похож, а вроде и нет. Я его только по фронтовой карточке помню. Он уходил на фронт – мне и трёх не было. Скажу тебе – война людей добре меняет. Мать на груди у него лежит, жмётся к нему, а он даже…

Глава 1. Июнь подходил к концу, а вместе с ним и сессия. После одного из творческих вечеров, Ольга подозвала к себе приятелей: – Помните наши нескончаемые споры? – спросила она, загадочно улыбаясь. – Кажется, я нашла ключ к решению проблемы! – Да ну! – иронично произнес Пьер. – Давай уж, не тяни, – сказал Боб, – доставай, что там у тебя? Ольга вытащила из папки два листа бумаги. – Вот, нарыла с трудом! – сказала она, – сколько времени просидела в библиотеке. Вошла, можно сказать в…

Знали бы они его отца! Привёз ему серьёзного предпринимателя для беседы, в ходе которой надо было бы намекнуть на роспись храма, Андрея Моисеевича, а он то ли отчества не расслышал, то ли совсем старый стал, начал крыть евреев и жидов. Ну, да Моисеич, умнейший человек, сумел деликатно выйти из ситуации. Ну, да ему не в таких переделках приходилось бывать. Или вот сидит Виктор Степанович. Такой круглый человечек. Хоть он в действительности и не такой толстый, но почему-то представляется круглым.…

– Что вы там бормочите? – незнакомец не сводил с неё взгляда. Глаза серые, подумалось Наталье, злющие и серые… – Да ничего, – улыбнулась девушка посиневшими губами. – По какой причине вы кинулись под мою машину? – мужчина приподнял тёмную бровь. – Это была случайность! – возмутилась Наталья и звонко чихнула. Она немедленно прикрыла лицо пушистыми белыми варежками, и поняла, что он и на секунду не поверил ей. Но тень беспокойства скользнула по лицу незнакомца и растаяла, как снежинка на…