Проза

Научные трактаты о любви Записано на IPad и загружено в Facebook «Научные трахктаты о любви» – солидная академическая книга внутри чуть ли не бульварного чтива под названием «Полеты над вечностью» (речь, правда, идет о чтиве на достойных бульварах, таких как Монмартр, Капуцинок или Гоголевский). Аналитические выжимки выполнены на электронных девайсах и загружены в Интернет, чтобы подчеркнуть высокий уровень технической подготовки научного коллектива в лице автора. Крайне важный подраздел…

– Антоха, дашь мне тогда свои ножнички. Ты не бойся, я их спиртом протру. Вся эта спешка, возня с деньгами и документами – в общем, та ситуация, когда ты должен держать все под контролем, ужасно меня напрягает, поэтому зал ожидания я воспринимаю как некое облегчение, как возможность передохнуть, сидя на пластиковом сиденье. Очутившись в зале ожидания, Леша вмиг срывается с места и бежит в Duty Free, точно советский турист, впервые дорвавшийся до заграничного изобилия. Он возвращается довольный…

Вы слышите про меня почти каждый день. Меня показывают, обо мне рассказывают, даже пытаются взять интервью. Правда, безуспешно, потому что – конвой В Европе холодно. В Италии темно. Власть отвратительна, как руки брадобрея, Осип Эмильевич, дорогой, вот именно с вас, с вашего стихотворения все и началось. И кто бы мог предположить, что старый и зачитанный сборник ваших стихов… Я не стану оправдываться и не стану обвинять, не буду рассказывать, как я стал тем, кем стал. И почему сейчас…

Так вот, в тот день я не пошел в школу. Зачем? Я не хотел упустить предоставленный мне шанс. Что за шанс? Какой ещё такой шанс? Я не знал, где его искать, но я ждал, пока мысли сами приведут меня в правильное место. Они уже были готовы, они тоже ждали команды. Выбежав из подъезда, мой взгляд пал на погасший фонарь, расположенный прямо напротив моего подъезда. Он давно уже погас, его никто не пытался спасти, помочь снова приносить свет людям. Он умер, все проходили мимо, никто на него не смотрел и больше…

И среди русских попадаются… евреи… * * * Нам можно всех! Ведь мы же из России! * * * Для всякой глупости найдётся свой дурак… * * * Лох – безотказен, платит он всегда… * * * Быть дураком… порой необходимо… * * * Хоть и дурак, зато ленивый очень… * * * Без мата русский – просто человек… * * * Матюк – как много в этом слове для сердца русского слилось… * * * «IQ, как оказалось, и не нужен…» (Иванушка Дурачок в конце сказки) * * * …

Вже нема половини пляшки. Добре, що в мене на цей вечір ще є друга. А де сир? Я ж купила сир, і хліб, і вершки на ранок, і каву, і чай? І цигарки, так, іще касирка брала для мене «Кемел» від сусідньої каси, бо в неї закінчився. Де та торба? Я вас питаю, де? Де я її кинула? У коридорі? На кухні? Торба лишилась в шафці в супермаркеті! От паскуди! То все через них, тих, хто штовхав мене, і я розбила пляшку! А де ключ від шафки? Воно пролежить там ніч? Чи ті паскуди, які змушують платити за те, що…

Люся Жужелиця, серед друзів просто Жужа, в школі займалася художньою гімнастикою, планувала вступати до педагогічного інституту на козлофак, як називали студенти фізкультурний факультет. Та не судилося. На перших іспитах її завалили, розчищаючи місце для дочки шанованого в місті партбоса. Люда недовго переймалася й на знак протесту подалася до найближчого від її будинку навчального закладу – торговельного технікуму, куди вступила без особливих зусиль. На останньому курсі технікуму Людочка зустрілася…

Людвисар – гарматник – у фіналі стріляє з гармати. Влучно. Як і автор. Юрій Винничук Частина перша Розділ І На щастя, було прохолодно і навіть збиралося на грозу… Якщо піде дощ, то видовище відбудеться під накриттям. Цікаво, чи бургомістра не знудить. Навряд чи йому захочеться мокнути під дощем, тому він накаже поставити своє крісло на поміст… Направду, дощ не передбачали, а втім, передбачай, не передбачай – все одно ця проклятуща львівська погода зробить своє. Люд уже збирається,…

Така християнська філософія та народна мудрість перетворюють роман «Із медом полин» на один із найяскравіших зразків сучасної української літератури. Адже вустами Дарини Яворівської, бабусі Валентини, до читача промовляють Біблія, народна мудрість, життєвий досвід поколінь. Завдяки цьому, хоч і другорядному, але надважливому персонажеві, текст сприймається передусім як націотворчий код, покликаний зберегти в сучасному космополітично-урбанізованому суспільстві прабатьківське начало, наше коріння.…

Зараз складні часи, тим краще – по фактах видно хто є хто. Без словоблудства. Чи жив достойно, стане ясно по тому, що після себе залишив, – чи ти агроном, чи будівельник, чи скульптор. Світ не страшний – страшніше себе не реалізувати. Страшніше – потонути в самоотруті й зневір’ї, без справжніх людей навколо. І люди не страшні – страшніше їх не знати, не почути і не зрозуміти. Життя складається з історій. Кожен може бути автором історій навколо святкового столу, але на ранок, поборовши лінь, сісти…

План Вогулова был очень прост. Земля периодически подвергается засухам или, наоборот, слишком большой влажности. Человечество от этой свистопляски сил истребляется миллионными кусками. Потом смена времен года, эти – зима, лето и т. д. замедляют темп работы человечества, берут много у него сил на приспособление к ним, обрекают огромные пространства земли на бесплодие, стужу и тьму. А другую часть земли – на свирепый ветер, песок и бешенство огня. Земля, с развитием человечества, становилась все…

Тільки разом скоїлось лихо, біда прийшла на молодого Кармеля: що день в бога, що година у дні, Кармель усе смутніш та смутніш, а що за смуток такий, за ким і за чим – ніхто того не знає: ані мати, ні товариші, ні чужі люди. Перше між товариством його голос чутніш од усіх, його сміх дзвінкіш од усіх, а тепер сміх його не розноситься, і голос його ледве почуєш, та й його самого сливе що не видати стало, хіба випадком стрінеться та зійдеться з товариством, блідий та мовчущий. Що було ввечері по роботі…

Спочатку воно було забарвлене щоденним співом старого сліпого, котрий акомпанував нашій зачарованості за моїм завжди заштореним вікном. Заради того співу варто було прийти у цей світ і всотати до серця віру в майбутнє. Саме через мою любов до музики я хотіла б розпочати цю історію піснею і в пам’ять про Тоні хочу включити для вас «Я тебе запрошую» Хуліо Іглесіаса. Бо Тоні був непересічною людиною. Він мріяв удень дивитися на місяць і бачити, як той поволі, мов льодяник у роті, тане в ясній голубизні…

Краще не скажеш. 5 січня, понеділок Хотілося б пояснити мій творчий метод та особливості творчості. Моя улюблена літературна форма розроблена мною самим, і називається вона квінтьємою. Квінтьєма складається з п'яти строф, кожна з якої складається з п'яти рядків. Я – батько-фундатор приірпінської квінтьєми. Квінтьєма – мій поетичний еталон у творчості. Можна сказати, що це народна і водночас салонна поезія. Багато кого мої квінтьєми дратують, але ж то все заздрощі нездар, які самі нічого…

Цілий рік вона не вмикувалась в хазяйські синові справи, все журилась та плакала за чоловіком і не могла його забуть. Чи надіне Грицько батькову одежу, вона побачить і зажуриться, і зараз сльози поллються з очей. – Коли б Омелька поховали хоч на нашому кладовищі, то я пішла б на могилу та хоч виплакала свої сльози, що душать моє серце; може б, мені тоді стало легше. А то як надіне син його жупан та шапку, як гляну на сина в тому убранні, то передо мною стоїть неначе живий мій Омелько, достоту такий,…