Проза

Не знаю, сколько времени я там простоял, безмолвно глядя на него. Чей-то голос окликнул меня и попросил отойти в сторону. Когда я обернулся, увидел довольно крепкого человека лет тридцати пяти в белом халате. Он с тревогой посмотрел мне в глаза, после на Павла и велел выйти из комнаты. На лестничной…

– Опять в поход? – поинтересовалась бабушка, стреляя у внучка папиросу. – Да, в избу сходим, в Саяны. – Смотри, морозно нынче. Девок не поморозь, сам-то ладно. – Девок нынче не будет, бабуля. Хоть в лесу от вашего брата отдохну. – Так я тебе и поверила! – Бля буду! – Бля ты и есть! Гандонов…

Даша учила Марусю жизни несколько… свысока, хоть и значилась её лучшей подругой. Даша, конечно, достигла значительно больших успехов: у неё есть кавалер, вполне постоянный и «надёжный», вот-вот сделает предложение – тьфу-тьфу-тьфу!.. Вся кафедра французского в университете с нетерпением ожидает предложения…

Человечество подобно больному организму, которому предстоит выздороветь, используя свой собственный иммунитет. Это даст ему уверенность и толчок к обновлённой жизни. Предстоит работа почище той, что проделал пресловутый барон, который ещё умудрился вытащить и коня. А нам, ко всему прочему, предстоит…

И Герд Фукс приводит конкретный пример, называет мастера слова, чей художественный опыт и гражданский подвиг представляется ему особенно поучительным. «Анна Зегерс описывала не фашизм, а фашистов и антифашистов, а также людей, которые не хотели быть ни тем ни другим. Она описала или, вернее, воссоздала…

JACK. (Sitting down on the ofa.) In the country. ALGERNON. What on earth do you do there? JACK. (Pulling off hi glove .) When one i in town one amu e one elf. When one i in the country one amu e other people. It i exce ively boring. ALGERNON. And who are the people you amu e? JACK.…

– Не буду, – пообещала я и посмотрела на пакет с капустой. Ладно, вилок не пропадёт, а выпечку приготовлю к возвращению мужа. Я пеку пироги исключительно для Гри, который легко может победить на конкурсе «Мистер Вселенная». Мне, чей вес далек от идеального, мучное ни к чему. Интересно, что за роль…

Прислужнице, несмотря на ее изрядно зачерствелую в стенах Дэбэра душу, тоже было искренне жаль молодую правительницу, которая дала ее сыну шанс на другую более счастливую жизнь. При этом в глубине души прислужница панически боялась, что со смертью доброй императрицы, обозлённый на жизнь Дэмонион закроет…

Ан нет: где-то в 9.50 со стороны границы из-за снежного занавеса вынырнули две машины – уазик и за ним полупустой «Урал». Затормозили у ооновского поста, задним ходом придвинулись к крыльцу, и выскочивший из уазика невысокий плотный майор оголтело налетел на меня с просьбой найти простыню. Тут же с подножки…

Але і цей «розрив» не йде ні в яке порівняння з дивною, на перший погляд, мало не «загадковою» ситуацією, що склалася десь у середині тільки-но минулого XX сторіччя на терені Латинської Америки. Адже у тамтешніх безнадійно відсталих, у більшості своїй чи не напівколоніальних (навіть, з певної точки зору,…

– От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І, певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько! А се, певно, була немала похвала, бо Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів,…

Зрештою, новий експресіоністичний мистецький нурт сполучався з типово австрійською ґротесковістю, яка через Фріца фон Ґерцмановського-Орляндо вказувала на хоч і не австрійця, але ще одного гіркого п'яницю — Ернста Теодора Амадея Гоффмана. У малярстві лідерами цього напрямку є, звичайно, Еґон Шіле, Оскар…

Три шаблі, як сторожа трьох сторін, І шпага, що замкне крицеве коло… […] Ми стаємо плечима до плечей, — І на чотири боки шаблі (курсив мій. – Г. X.), [16] — тут кожен сучасник Яновського, хто тільки починав студіювати історію філософських учень, міг спостерегти ще й доповнення…

Другого дня ми пішли в училище вдвох з тіткою Ялосоветою. Я-то не наважився б, а — вона. Зайшли просто до директора. Директор був у кабінеті сам. Стояв біля вікна спиною до дверей, невисокий, щупленький, з блискучим лакованим ціпком у руці, дивився в училищний двір — звідти лунали різноголосі команди…

Ото й злоститься потайки Василина на невістку мало не з першої днини, бо невістка має з Павлом те, що свекруха давно забула. Кому про це скажеш?! Павло, Василина це добре знала, вдачею, а токмо, чоловічим гоном, пішов у Кирила. Це тепер Кирило раз на півроку, та й то ліниво, лапає Василинину шмондю…

Все це не тільки здивувало, зачудувало Менгу, а й потрясло його. Яка велич і краса! Яка могуть! Місто на горах, мов велетенський корабель, здавалося, пливло в блакиті над зеленими борами, а під ним, унизу, над самою рікою, розкинулося ще одне таке ж велике місто, що з верхнім складало, власне, єдине…

– Не хочу! – Цахесе, мій маленький Цахесе, та хто ж тебе встиг мови навчити? Коли ти так гарно зачесаний, коли ти так Добре говориш, то, може, й бігати навчився? Жінка завдала собі короб на плечі, малий Цахес ухопився за її фартух, і вони почимчикували в село. Дорога йшла мимо пасторського…

ВОРОГ НАРОДУ Вранці прокинувся як від поштовху, з виразним почуттям: я — ворог народу. Лампа підозріло гойдалася під стелею. Я подумав: усе-таки перепив. Через хвилювання від зустрічі із владою. Ми всі тільки вдаємо, що влада нас не хвилює. Занепокоєний, зіскочив з ліжка до дзеркальної шафи, ляснув…

Але університетські роки не були лише роками учнівства, літературного і мистецького. Майбутня письменниця бере участь у діяльності прогресивних, навіть революційних студентських гуртків, де, зокрема, стикається з політичними емігрантами — в першу чергу польськими та угорськими комуністами, супротивниками…

Таким бачив його гімназичний друзяка одного з моїх дідів Міша Булгаков. «Но это были времена легендарные,  – писав він, – те времена, когда в садах самого прекрасного города нашей Родины жило беспечальное, юное поколение. Тогда-то в сердцах у этого поколения родилась уверенность, что вся жизнь пройдет…