Частина друга

– куди ти зараз?
– спитав Матвй у мене, наче у старого друга.

– Говорили, що в Заозер' якийсь медовар, - почав я здалеку. Треба було уникати прямих натякв, нехай лпше цей Матвй мен пдкаже, куди бгти.

– Так, там такий... Богдан Лютиков... Добра людина! Кажуть, з ветеранв. На Святй Земл з мперцями бився.

– Вн також доповда про "дивних людей" в лс.

– Ну, чесно скажу, що Заозер'я - не моя парафя... От що, друже, (вн сказав "друже", а це явний прогрес в наших вдношеннях), тоб треба у Сот Смердючки запитати. Вн також там мешка.

– Це хто? Водяник?

– Та н! Рибалка з гберлнгв... У нього човен, якщо вже хтось з незнайомцв намагався попасти в урочище через озеро, мнуючи чуж оч, то вони могли скористатися послугами Сот.

– де ж знайти цього перевзника?

– Версти десь чотири, як йти вд селища водяникв на пвдень. Десь там шукати.

– Добре... схожу та й поговорю з ним. А ти, Матвю, куди рушиш?

– У скит, бо треба запаси поповнити.

Це не було схоже на правду. Торба, яка лежала в трав, була вщент чимось набита. Але я лише посмхнувся та побажав удач.

Ми розйшлися. Я потопав назад до коня, а сам прислуховувався до звукв, опасаючись, що цей Шрам кинеться на спину. Слава Сарну, нчого подбного не трапилося. Можливо, я даремно намовляв на Матвя... Хоча подивимось, що буде дал!

Десь за пвгодини дстався поселення водяникв. Бльшсть з них вже збиралися на риболовлю, нш копирсалися з стками. Побачивши мене з сво хатини вибрався Анчута.

– Врнулся? Зачм?
– сердито пробубонв вождь.

– Та хотв пару питань прояснити.

– Ну, слушаю тбя.

– Знате такого соб Матвя Шрама?

– О-о! Скритний чловк. Постояно по лсу да болоту бродт... На лсовков глядт. За нам наблюдат... Думат, ми во н замтм!

– Чого ви з ним не розмовляли? Чого викликали ншого з Розшукового приказу?

– Ми му н доврям!
– вдповв Анчута, стукнувши по земл древком свого тризуба.

– причини?

Водяник щось булькнув, здаться якусь лайку та рушив по свох справах.

Оце прийом! Вчора ледь не цлувалися, а сьогодн навть слова не удостоли.

Отже, розмова закнчена. Я не став фиркати, кивнув на прощання похав вздовж берега на пвдень.

Сонце вже пднялось над кронами. Вода набула насиченого зеленуватого вдтнку. Поверхню озера вкрили численн маленьк хвил, як настирно напирали на берег.

Плюх! Плюх! Плюх!.. Шурх! Шурх! Шурх!.. Хвил лижуть псок... шеберхне очерет, щльно притиснутий стовбурами один до одного... Втер з води. З кожною хвилиною вн ставав бльш рзким, наче чимось невдоволеним.

Якщо дивитися на Бле озеро зверху, то було легко помтити його яйцевидну форму. Причому гоструватий носик цього "яйця" приходився як раз на поселення водяникв, а тупа частина закнчувалася горами. Саме озеро було чималого розмру. Його протилежний берег можна було побачити лише в ясну погоду.

Судячи з вдомого Рибного ринку, у мсцевих водах було дйсно багато рзномантно риби: карасв, окунв, щук, судакв навть сомв. Промислом в основному займалися деклька артлей, здебльшого гберлнгськ. Вони рибалили в захднй частин озера, ближче до Горба - диного лсистого острова, що височився посеред водойми. Канйц ж лнувалися рибалити та скупляли улов у водяникв, при тому довол задешево, бо т не полюбляли та не вмли торгуватися.

Уявляю, як гендляре дурять "старшого брата". Мабуть скуповують у нього тих же щук або судакв по цн верховодок, а з столичних мешканцв здирають по три шкури. Ось чому, мабуть, мсцев хазяйки все ж частенько бгають на Рибний ринок до гберлнгв, бо там вдносно чесно.

Десь за годину я опинився бля невеликого мису. З нього вглиб озера сажнв на десять, може трохи бльше, тягнувся дерев'яний помст, бля якого був прив'язаний човник. На берез, на невеличкому пагорб виднвся акуратний курнь з очеретяним дахом, зовн перемазаний глиною та розфарбований червонобрунатною вохрою.

Я злз з коня не поспшаючи та нарочито голосно тупаючи пдйшов до будиночка, звдки крзь розчинен навстж двер доносилося потужне хропння.

– Гей, господарю!
– гаркнув я у всю мць свох легенв.

Вс звуки миттво зникли. Клька секунд тиш, а потм почулися чись кроки. В отвор з'явилася кудлата голова на якй стирчали жмутки нечесано шерст з слдами забутих реп'яхв.

– Доброго ранку!
– проволав я.

– Ну ти галасливий хлопець!
– пробурчав гберлнг. Вн неквапливо вийшов назовн, потягнувся та почав розминати маленьк пальц свох босих нжок.
– чого тоб треба в таку рань?

– Ти Сот Смердючка?

– Я Сот... так... А ось ще раз назвеш мене Смердючкою, то клянусь вашим Сарном, наб'ю тоб пику. Допетрав?.. Я взагал вльний рибалка, маю справу з рибою, а вона, як вдомо, здобою не пахне. Але обзиватися на те - викус!
– гберлнг ощирився та стиснув сво невеличк кулачки.

– Я вибачаюсь, - щиро промовив у вдповдь.
– Не хотв образити.

– Вибачення прийнят, - махнув Сот. Вн присв на колоду, що лежала бля стни, й став натягувати на ноги шкрян чобтки.
– Чого тоб вд мене треба?

– Мене звуть Бором. Я з Розшукового приказу. Хотв про дещо поговорити.

– Ммм! Отаке?
– гберлнг завмер та втупився в мене. До носа долинув такий запах перегару, що останнй п'яничка з Новограду буде здаватися квтучою трояндою. Сот гучно видихнув та пдввся.
– Фухххх! Котра година?

Гберлнг ршуче пдйшов до води, присв бля не та прнув головою по сам вуха. Секунд двадцять Сот вискочив назад.

– Ох, добре!
– рибалка трусонув свою мактрою, розкидаючи в ус боки купу бризок. Ну тоб натуральна собака, яка тльки-но вистрибнула на сушу. Сот повернувся до мене та хрипло промовив: - Говори, я тебе слухаю... Як там, кажеш, тебе звати?

– Бор!
– я прив'язав коня до глки верби.
– Як тут живеться?

– Ох! От не поврю, що тебе справд цкавить, як мен тут живеться!
– гберлнг по-доброму розсмявся.
– Давай без передмов. Я не люблю сюсюкання. Говори, не соромся. Що тоб треба? Пливти на той берег?

– А що, часто про таке просять?

– Бува приходять добр люди. Чому не вдвезти, тим паче, коли за те ще грош дають?

Цей гберлнг мен подобався. Його прямота, вдверта хлопчача бравада й простота чимось пдкуповували.

Проте я не мг не вдмтити, що вн тут один. Ан братв, ан сестер... живе десь на околиц цивлзац... подал вд нших сородичв... Цей Сот довол цкава особистсть.

– Слухай, - пдморгнув я, - а це ти ж мого товариша Матвя Шрама возив до урочища?

– Кого? Матвя? Та вн води боться, як той домашнй кт. Яке там в човн плисти!