Частина друга
Шрифт:
10
...У рот був такий присмак, немов там миш насрали. Голова була важкою, як камнь. Все через вчорашню медуху, хай вона скисне!
Я пднявся та попрямував до озера. Роздягнувся, заскочив у воду. Ну тоб справжн парне молоко! Я занурився з головою, розслабився, намагаючись прийти в себе.
О, Сарне! Як же бува здорово просто поплавати.
Вдкрив оч, але крзь воду мало чого змг побачити. тут наче щось перемкнулося...
Ядовито-зелене свтло... аж виклика вдразу... щось гудить десь на задньому план... наче
– Кам--... йовкхаан...
Що це? Хтось тисне на груди... Я не можу поворухнути ан рукою, ан ногою...
– Кам!
– знову команду чийсь трскучий голос. вже бльш чткше.
– Адхк!.. Драйган ка дл л ло!
"Драйган"? Здаться, почулося саме це... тобто... тобто... тобто "дракон"... Дракон?
– мене наче кинули в бочку з льодяною водою!
– Псяче хутро! Та невже мене хтось схопив? Що вн, чи вони, роблять? Чому мене так пече в грудях?
– думки перелякано притислися по куточках свдомост. А в наступну мить я винирнув з води...
Вддихався, озирнувся. Та н, някого зеленого свтла... Бле озеро... берег... хатинка гберлнга...
Фух! Оце мене щось тпнуло! Треба поменше горлки жерти!
– я рушив назад, до берега.
Клька хвилин плавання привели мене до вдносного ладу. Марення швидко розвялося. Голова вже не задавалась важкою. Та взагал настрй навть пдбадьорився.
– Полегшало?
– почувся веселий голос Сот.
Вн стояв на помост та возився з човном. Гберлнг виглядав так, нби вчора зовсм не пив.
– Ти куди вже зрання?
– запитав я, вибираючись на берег.
– У рибалки одна потреба, - посмхнувся Сот.
– Це риба! А ти б лпше в баньку сходив, нж тут плескався.
– де ж тут баньку знайти?
– Якщо пдеш дал уздовж озера, то версти за дв до не й дйдеш. Там добрий маток, який належить мськй управ. Можна домовитися з наглядачем, а краще з банщиком, та попаритися, - гберлнг чомусь хитрувато пдморгнув та полз у човен.
Я отряхнувся, потм прилг на трав й деякий час нжився в промнцях враншнього сонця, дивлячись, як Сот гребе по озеру.
Отже, - мркував мж тим, - сьогодн треба дстатися до медовара, переговорити з ним, а к вечору повернутися до умовленого мсця зустрч з Першосвтом.
Тому не став зволкати, нашвидкуруч посндав, напов коня, запряг його не поспшаючи рушив у дорогу. Об'хавши дрбн озерця, затягнут блдо-зелено плвкою якихось смердючих водоростей, я дстався березняку, а звдти вибрався на ледь помтну стежку, що йшла хвилястою змю в напрямку пвнчного заходу. Поява на деревах раннх жовтуватих листочкв характерно вказувала про наближення осен. Мабуть ще якихось пару тижнв почнуться част дрбн дощики. Вечори та ранки похолодншають.... Може вже попруть гриби...
Раптом запахло супом... саме грибним... духмяним... наваристим... А ще потягнуло свжою випчкою...
Думки тут же вдкотились до За.
Ранок... тльки-тльки почало свтати... затишна кмнатка... свжа постль... Я бачу як тихенько по стн крадеться промнчик сонця... Вн насиченого пивного кольору...
Я вдвв вд нього оч, уперся поглядом в оголене жноче плечико... У За незвичайно нжна, бархатна шкра... Торкашся пальцем
бошся залишити подряпину... або синець... А в мене така загрубла долонь... кнчики пальцв шершав та мсцями поколот...Я притиснувся до За, вдчуваючи жар тендтного жночого тла... а ще - дике бажання... слпуче дике бажання... Навть тому здавлено загарчав...
Кнь перелякано брикнувся, почувши мй рик.
От, Нхаз тебе крути!
– мовчки вилаявся я. Щось занадто розмрявся.
– Цить!
– гаркнув коняц та пришпорив його, тим самим прискорюючи бг.
Мсце берз потроху зайняли могутн сосни й пухнаст смереки. Вони явно потрапили сюди з сврйсько тайги. Зелений трав'яний килимок також змнився на висок стебла борщвника та кропиви. Стежка клька разв вильнула вивела мене до старого кам'яного тину. Вглибин чимало галявини на крутому пагорб проглядалась величезна дерев'яна садиба. З виду - гарненька, двохповерхова.
Трохи дал не, майже бля озера, стояла старенька рублена хатинка, поряд з якою лежали березов полнця. Здаться, це та сама банька.
На подвр' виднлися люди - жнки, чоловки. Кожен з них був чимось зайнятий, але побачивши, як у вдкрит ворота в'жджа якийсь незнайомець, вони раптом зупинилися та втупились в мене.
Я попрямував прямо до матку. Якась хвилина опинився на широкому двор. Тут же скрипнули вхдн двер й на крильце вийшло ще дво чоловкв. Той, що стояв попереду, мав акуратну стрижену бордку, закручен вуса та був одягнений в довгополу ельфйського покрою куртку. Вн поводився довол гордовито, наче якийсь шляхтич. Другий чолов'яга виглядав по-проще, крм того був озброний коротеньким мечем.
– Втаю, доброд!
– як можна м'якше промовив я.
– Д-д-добро утро! - вдповв гордовитий шляхтич.
Вн подав якийсь знак застиглим працвникам т знову зайнялися своми справами. Я зскочив з коня неквапливо наблизився до крильця.
– Гостей чекате?
– весело запитав я.
– Чи просто прибирате?
– М-м-можт ждйом... можт -- н ждйом.
Вдповдач помтно хвилювався, тому почав закатися. Його мовчазний напарник, зовншньо схожий на вояку, хмуро оглядав мою персону, при тому нервово покусуючи нижню губу.
– А-а-а ти кто такой?
– спитав шляхтич.
– Я з Розшукового приказу, - псля цих слв обидва чоловки застигли.
– Прихав дещо з'ясувати.
– К н-н-нам? Ну я слушаю.
– Як тебе звуть?
– нахабно спитав у шляхтича.
– Хмм!
– обличчя мого спвбесдника натягнуло маску невдоволення.
– Я Прохор Толстолс!
– Керуючий банею?
– Штааа?
– шляхтич скипв.
– Я управтель Новоградскава столовова мня! Ти на Лпстковой економ! л н-н-н знаш, куда попал?
Ух! Щось не наладилась бесда. Здаться, я поводжусь занадто нахабно.
Лпстковая економя... Н, щось не пригадую, наче чув про не. Назва така, буцмто ельфи дали.
– Овва! Вибачайте, не знав!
– на додаток, я ще трохи склонився.
– Так все це належить Мському приказу? що ж тут робиться?
– Щас я т-т-тб вйо так ра-а-аскажу!
– сердився чолов'яга.
Вперед вийшов його товариш. Цей, судячи з усього, розмовляти не стане. Схопить за комр та викине звдси.
– Я ж не те щоб прямо палаю з цкавост, - як можна бльш примирливим тоном заявив я Прохору.
– Тут, кажуть, люди пдозрл по лсах шастають. Ось послали переврити...