Частина друга

Ми тут же схопилися за зброю, очкуючи вд друди якихось пояснень. Вона лише тихо пошепотла, що з боку зароств ожини, котра встеляла невеликий схил пагорба, хтось йде.

– Крадзецца, - повторила вона, пднмаючись на ноги.

Я приказав Першосвту обережно перебратися лворуч та заховатися за маленькими соснами. Бернар залишився бля коней, а я з Стояною пройшов крокв зо двадцять та ми розташувалися у густому чагарнику.

Чекати довелося пару хвилин, коли нарешт побачили молодого хлопця, який дйсно крався крзь кущ ожини, при тому з опаскою озираючись на вс боки. Нехитрий одяг, простий лук та короткий меч робили незнайомця схожим на мисливця, але ось татуювання на обличч свдчили зовсм про нше. Це були яксь смужки темно-синього кольору, як перетворювали пику хлопця на войовничу маску.

Я чув про таку рч. Це жахливе татуювання робили соб вдчайдушн бандити, з так звано "вольниц", причому навмисно, щоб пдкреслити свою належнсть до злодйського племен. Мен, звичайно, це було не зрозумти, але подбний факт в Лз закрпився з давнх часв. Вони виступали проти будь яко влади - чи то мперсько, чи то лгйсько... церковно або язичесько...

ось побачивши цього незнайомця, я раптом зрозумв з ким ми будемо мати справу, ким може насправд виявитися Дедята Гнильський.

Вольниця... Вона, як та зараза на тл людини. Так, принаймн, про це явища казали у столиц. Правда, не так голосно, як, скажмо, про той же Мський приказ, який частенько звинувачували в "грабунку" населення. Бльшою частиною, люди, котр вдносили себе до "вольниц", мешкали на Ельджун - захднй частин Свято Земл. Це край Вльних Торговцв, дезертирв та тих, хто вкусив свободи, тепер не хотв жити пд тиском будь яко влади.

дивлячись зараз в розфарбоване обличчя незнайомця, я раптом пригадав, що вже дещо подбне бачив... Перед внутршнм поглядом вставали туман картинки якогось мста... чи поселення... Бля колодязя стоять дво... чи н - тро чоловкв... з такими ж татуйованими обличчями, шиями та руками...

Що ж те? Сон? Марево? Навювання?
– питаю себе, няк не можу пригадати.

Раптом в голов сплило - "порт Такалк". А н про нього не так давно казав Жуга сав? Вн тод ще дивувався загару на мой шкр та припустив, що я мг його отримати на Ельджун... в порту Такалк... Невже оц спогади звдти? Якщо так, то чому я там вештався?

Додумати про це не встиг, бо розум вимагав повернутися до незнайомця, жалячи мене думкою про небезпеку.

Чолов'яга рухався досить спритно. Вн би так з часом пройшов повз нас, навть не помтивши засдку, але кон, бля яких чергував ельф, голосно храпнули. Незнайомець раптово завмер, розшукуючи очима джерело звуку.

Я обережно взяв в руки глочку та рзким рухом кинув вбк кущв. Але розтатуйований чолов'яга повернувся не до них, а чомусь прямо на нас. Не дивлячись на вдстань, його колючий погляд впився прямо в мою фгуру.

Навть не враховуючи те, що у мене в руках був стиснутий лук та заготовлена стрла, хлопець не став давати драпака, а напроти - витягнув меча та ршуче рушив на нас. все робив мовчки, спрямовано... Отже, парубок явно не з боягузв.

Я сподвався, що Першосвту вистачить розуму не вистрибувати з засдки. накше бандит мг передумати нападати на мене, от тод прийдеться ганятися за ним по лсу.

Хлопець був важче мене та трохи нижче. Судячи з грацозност його рухв, вн вмв битися не за правилами. Дистанця мж нами скорочувалася, а я все ще не виршив, як мен дяти. Хапатися за меч чи стрляти з лука?.. Бажано б було не вбивати незнайомця, а захопити живцем, щоб спробувати розговорити й з'ясувати що до чого.

Спробую його подратувати.

– Ще крок, - рявкнув йому, - влуплю тоб прямо промж очей!

– Попар соб качана!
– крикнув той у вдповдь, починаючи стрибати збоку-вбк.

Я спустив тятиву, намагаючись не влучити в незнайомця. Хлопець легко ухилився, продовжуючи стрмко наближатися.

– Не чпати його!
– сердито пробубонв я Стоян, натякаючи на блискавки.

Друдка все ще лежала за пагорбом нападник дос не помтив. Я вдкинув лук, витягнув сакс та фальшон готуючись до бою.

Пара секунд ми вже стояли один перед одним. Я стрибнув до супротивника, вн миттво атакував одночасно намагаючись витримати зручну йому дистанцю. Ми закружляли, наче в танц: випад-ухил, пдкат-вдскк, фнт. Знову випад.

Здаться нападник вже докумекав, що перед ним не якийсь дурень з зброю. В його погляд вдобразилася невпевненсть.

Тут з кущв тихою тнню пднявся Першосвт. Вн досить швидко наблизився, прикриваючись стовбурами дерев, , дочекавшись зручного моменту, вискочив за спиною мого супротивника. В наступну мить на голову чолов'яз опустилося здоровезне кулачище.

Мен здалося, наче щось хруснуло, незнайомець мшком звалився на хвойну пдстилку. Вн тут же спробував було пдвестись, але я добавив йому рукв'ям фальшону по тм'ячку.

– Все! Готовий!
– якось радсно промовив Першосвт. На його обличч розтягнулася задоволена посмшка.

Ми вдтягли тло до коней та поклали його на галявин.

– Зв'яжемо його, - наказав я, але Бернар промовив, що б не квапилися.

Вн присв бля хлопця та взяв його за лву руку. Клька секунд ельф сидв з заплющеними очима, бурмочучи щось на по ельфйськ.

– Все, вн нкуди вже не втече, - повдомив паладин.
– Тепер буде, як шовковий.

– Ти мене часом дивуш, - зауважив я.
– Аж-но не вриться, що ти паладин Церкви Свтла.

– Та вже як ти мене дивуш!
– вдмахнувся ельф.
– До реч, нам все ж сьогодн пощастило, не дивлячись на скептицизм Першосвта.

– Не розумю, як ти мене тльки-но обзвав, - роблено насупився ггант, - але ми ще не знамо, з ким мамо справу.

Я з Першосвтом тим часом спробували усадити безвльне тло пд деревом.

– У нас, - продовжував дловито казати хлопець, - зазвичай у таких випадках кажуть: "Не кажи гоп, доки не закнчив оздоб".

Ельф стримано посмхнувся та чомусь поглянув на Стояну, котра якось розгублено тупалася на мсц.

– У мене нод складаться таке враження, - задумливо промовив паладин, наближаючись до мене, - що у тебе, Боре, або дуже добрий Покровитель, або... або оце ось неабияке везння... чи удача... збг обставин... все це - нщо нше, як твоя манпуляця.

– Тобто?

– Наче ти сам пдлаштовуш щасливий результат свох, м'яко кажучи, пошукв та мандрвок.

– Скажеш ще!
– вдмахнувся я. А сам чомусь напружився.

Удача... збг обставин... Не скажу, щоб мен завжди щастило... однак щось в тому всьому було... Можливо, справа дйсно в Покровител... в Арз...

Що там розповдала Анастася Яхонтова, друдка з табору на Тамничому остров? Я спробував пригадати: "Випадковостей не сну... вдчуваш яксь змни в соб... за тобою стоть велика сила..."

– Що ти там бурмочеш?
– раптом спитав Бернар, покладаючи свою руку на мо плече.

– Та нчого!
– вдмахнувся я, знову подумки даючи соб ляпас. Це ж треба почати вголос розмрковувати... От дурна звичка!