Проза

Нурали Латыпов. Краткий отбор Анатолий Вассерман. Долгие пояснения Автор, с которым мы долгое время дружим и сотрудничаем, по первому образованию – нейробиолог и нейрокибернетик. Затем он непрерывно совершенствовался в самых разных областях знаний. И, с успехом работая в различных сферах, он везде доказывал верность высказывания И. А. Бунина: выдумать удачную шутку, хорошую нелепость способен только умный человек, у которого «ум по всем жилушкам разливается». Наиболее успешен он в графических…

Виключення з Вест-Пойнту означало остаточний розрив з містером Алленом, а заразом і зі статусом спадкоємця чи не найзаможнішої людини штату. Двадцятилітній По залишився сам на сам із життям, – з амбітними планами, породженими вірою у власний талант, і без копійки в кишенях. На додачу він мав опікуватися віднайденою у Балтиморі родиною – тіткою по батьку Марією Клемм і її донькою Вірджинією, яка згодом стане його дружиною. 1831–1836 рр. – ще один «темний» період життя По. Вважається, що якийсь час…

Так буде, студент певен цього. Безвітряно, і коксохімівського диму сьогодні не чути. Медом акацій пахне зачіплянська вуличка Весела. Споришем затяглась під парканами, а посередині пухкий килим пилюки, і по ньому легко пахкають студентські, розбиті на тренуваннях кеди. Хоч нікуди ще хлопець і не літав, а йде по зачіплянському килиму, мов космонавт. Для нього, для Баглая-молодшого, тут епіцентр життя. Тут чутніше, ніж будь-де, промовляє до тебе навколишній світ своєю мудрою нічною тишею, химерною…

Насправді я не спав. Картина в саду несподівано постала перед моїми очима. Ні, очі були заплющені. Я лежав так уже довго, марно намагаючись заснути. Власне кажучи, я викликав ту картину сам. Навіщось вона мені була потрібна. Цей епізод колись-таки був у житті. Тільки не в моєму. Тут до моєї голови почала заповзати дивна тривога, яка мучила ось уже кілька тижнів. Це було відчуття того, начеб за моїми плечима стоїть хтось мені незнаний, ніби той хтось стежить весь час за мною. Цей невидимець приходив…

V.: У якому сенсі? .: Я не розумію цього. Можливо, у нього внутрішній світ темний. Але це не пов’язано із субкультурою: ні з металістами, ні з блекерами, ні з готами. Хоча він близький до цих людей. Колись він тусувався з ними. Бачу в ньому «темні епізоди». Тьмяне освітлення в дитинстві, темні приміщення. Стривай, я розумію. Зараз його робота пов’язана з темрявою, він працює в нічну зміну… Він звик бути сам. V.: Ти відчуваєш його десь у своєму тілі? .: Печінка. (пауза) Наркотики…

Однак не все впорядку в Датськім королівстві. Є тут один такий хлопака – Фєдя Круговий. Дуже, ДУЖЕ паскудний тип. Того літа я збирався уникати його і паршивця-ротвейлера Дюка, Федькового чотирилапого товариша. Ми ненавиділи їх обидвох тією рафінованою підлітковою ненавистю, коли мрієш не про щиросердне вибачення, а про негайну смерть недруга у муках. Ми хотіли, щоб вони зникли з нашого життя назавжди. 4. Якщо розібратись як слід і копнути глибше, виключити зі системи всі зайві чинники, виявиться,…

– Іване, – кричить мати, десь там, по другий бік хати. – Ти чуєш, Іване? Йди-но сюди! Іван не чує. Точніше, вдає, що не чує. Його охопило те, що можна назвати світовою скорботою. Чи відчуттям світової скорботи. Десь він чув ці слова або читав, і вони йому сподобалися. Авжеж, від покійного батька (покійного? али ж батько тільки бозна-куди поваландався) лишилося чимало книжок – не тільки «Геометрія», «Тригонометрія», не тільки «Русские народные сказки» і «Сказки народов СССР», але й чотиритомник…

– Та що ж це таке робиться?! Та ми на тебе, недбалого, самому митрополитові поскаржимося!.. Та хіба ж можна свою парафію напризволяще кидати?! Горіти тобі, нечестивцеві, у пеклі за цей гріх!!! – Анафема, анафема вам!.. – знесилено мимрив отець Гавриїл. І все повторювалося знов і знов… – Послухай-но, Василисо, а може, все ж таки тітку Марту покличемо?! – обережно запитала одна з повитух старшу й настільки ж обережно додала: – Адже помре Настуся, їй-богу помре! І дитя не народиться, і вона не…

Будучи членом журі «Коронації слова – 2013», я дізнався, що до числа «кращих із кращих» потрапили й чиїсь «Дікамерони». До останньої хвилини ніхто з нас не знав справжнього імені автора. Але я зрозумів: він талановитий і чимось схожий на Юрія Логвина. Той самий іронічний стиль, та сама манера письма, плюс близькі і вже начебто знайомі ілюстрації. Мотиви часу, втрачені ілюзії, ремінісценції дитинства та повоєнних років, загадка буття в його філософському сенсі, гірка минувшина і, звісно, еротика –…

А проти нього став товариш його вірний, теж безмежно виснажений, але ще притомний, і, вибиваючись із решток сил, поривав свого друга туди, вперед, до Вітчизни, – туди, куди вони всі йдуть, падаючи й знову встаючи. – Аванті!.. Аванті!!. [1] – повторяв він уперто, з тихим одчаєм. Він сам спирався на рушничку й хилився, як билина на вітрі, що ось-ось упаде. – Аванті!.. Він благав, наказував, кипів злістю й сльозами, вабив, просив: – Аванті!.. 1 Аванті – вперед (італ.). …

Саме тому, коли він згодом, упродовж кількох наступних місяців, нагадував про себе мейлами і – дещо рідше – дзвінками, я волів відповідати невизначено, відкладаючи нашу зустріч на потім , іноді я просто відбивався від його дедалі настирливіших переконувань. У мене залишався мій головний аргумент – восени я все ще мріяв узятися за новий роман. Отже, я відмовляв йому, посилаючись передусім на це. Тоді він вибачався і на деякий час зникав. При цьому я немов бачив, як він скрушно хитає головою і знічено…

В частые праздники – церковные и «царские» – вывешиваются трехцветные флаги. На Большой и Малой Морских трехцветные флаги свешиваются на перетянутых через улицы от дома к противоположному канатах. Но зато какие красивые первые этажи главных улиц. Парадные двери содержатся в чистоте. Их полируют. У них красивые начищенные медные ручки (в Ленинграде их сняли в 20-е годы в порядке сбора меди для Волховстроя). Стекла всегда чистые. Тротуары чисто метут. Они украшены зелеными кадками или ведрами под…

По СД – чумазой службы самой представители зовутся просто – помазками, а сама их служба – помазковой быть должна, выходит. Служишь в части, термояд какая под землёю хоронит, то, значит, быть тебе «глухонемым», и всё тут, то есть тем, кому секреты, тайны полагается хранить особо, на замочке рот держать хорошем, обязательно какому надо. Командира корабля помощник «деревянным» окрещён «предметом». Кресло лётчика зовётся «чашкой». «Чашка первая». «Вторая чашка». Офицер по РПД – «помеха». Замполитов-брехунов,…

Но Александр удивился и подумал, что это чистая правда! С его женой не то что поругаться было сложно – невозможно было даже поспорить. Зоя не поддавалась на провокации, которые он, пребывая в плохом настроении, ей иногда устраивал. «Удивительно легкий характер, – в очередной раз думал он. – Как же мне повезло». И самое главное – Зоя ни разу не пожаловалась ему на его родню. А ведь могла бы! Ох, сколько бы женщин на ее месте сладостно бы копили, взращивали, удобряли и окучивали эти обиды! Но…

И вот по такому, казалось бы, малозначительному поводу – ибо что такое даже смерть Пульхерии Ивановны для судеб всего остального мира, исключая, конечно, Афанасия Ивановича, – в мерное и мирное повествование вдруг врывается бранный шум истории, полководцы разворачивают войска, между государствами начинаются битвы. И тем самым «старосветская» жизнь Пульхерии Ивановны и Афанасия Ивановича (и даже история с кошечкой – вестницей смерти) встает в один ряд с самой что ни на есть всемирной историей, ведь,…

Вода с мокрых волос капала на толстый красный ковер, а мокрые локоны липли к лицу. Она устало поднялась в свою комнату и, стянув с себя промокшую насквозь одежду, надела розовый стеганый халат. По ее щекам катились слезы, она упала на кровать, прижав подушку к груди. Прошло уже три месяца. Женщина боялась, что полиция сдалась, а вот она ни за что не сделает это. Она скорее умрет, и, раз уж на то пошло, смерть – самый легкий выход. Это ее вина, женщина знала. Она всхлипнула. Деньги стали ее богом,…

– Баран! – буркнул он и помчался дальше. Как выяснилось, дорогу Ян переходить напрочь разучился. Летящий поток машин очень сильно действовал на нервы. После развалюх в зоне, что даже при помощи господа никогда не сдвинутся с места, машины, которые могли не только ездить, а почти летать, наводили суеверный страх. Словно австралопитек, он наблюдал за бурной рекой автомобилей, пока не сообразил, что ему без разницы, куда идти. До утра совершенно свободен. Ян вошел в какой-то двор, присел на лавочку.…

Ослепительно-белые стены и высокая колокольня сияли под беспощадными солнечными лучами, словно излучая благодать. Над красной арочной дверью были написаны слова молитвы, ржавая калитка в ограде покачивалась, словно через нее проходили души усопших. Но церкви просто не могло быть там, где она сейчас пряталась, – между гигантскими дубами и ярко-зеленым кустарником. Тем не менее белые стены сверкали на солнце, словно были только вчера покрашены, и деревянные ступеньки, ведущие ко входу – отполированные…

– А тебе слабо со мной поговорить? По душам. С глазу на глаз. Не было бы ничего странного в этой случайно упавшей в мою раковину реплике, ее бы смыло скоро другими, если бы не человек. Всегда забавно смотреть на человека с гарнитурой, который болтает сам с собой, по душам. Монолог – он всегда выглядит искренне. – Огурцов и помидоров? Хорошо. Что-нибудь еще? Я понял – свежих, – это серое пальто получало рекомендации, видимо, от жены, потому что не заметило лужу и прошло по ней, как посуху. Весна –…

А я ответил крутое, как мне казалось тогда, и постыдное: – Неважно. – Важно, Сережа, всё важно… – он плавал в каком-то своем разговоре, не говоря о том, что Серёжей вообще называл меня впервые. – Вот тебе сейчас что важно? – Оса, – грубо оборвал его я; я знал, что такие разговоры могут продолжаться до утра. – Всё-всё, – испугался он того, что я положу трубку. – Мне сейчас важно то, что мне никак не встать… Ноги что-то не ходят, – и резко меняя тон: – Принеси… – Я не понесу сейчас, я приду…