Современная проза

Спустя минут двадцать пешего хода по главному тракту от города, я пришел к небольшому лесу. Такие вот леса были специально предназначены для новичков вроде меня - мобы в них были не больше меня, и почти не кусались. Черт возьми, да все эти лисички-зайчики-мышки были даже милыми! Не то чтобы это меня…

БАБАНЯ Бабаня тоже была замечательная. Во-первых, она сестра Лёнькиного деда и, значит, маме приходилась тетей, а Лёньке – двоюродной бабушкой. Звали ее Анна Ивановна. Лёнька упростил бабушку Аню до Бабани. И все. Никто не спорил. Потому что было это в далеком детстве, а теперь ему уже десять лет.…

- Конечно, не такая древняя, как у тебя – моей истории всего 80 лет, - добавил Леонид. - Ну-ну, интересно послушать. Мне последнее время эти вопросы весьма интересны…- снизошел Елисей. - Так вот, - начал Леонид. – Отца моего зовут Сергей Николаев, а его отца, моего деда, звали Леонид Николаев,…

– Берите всё!.. Мне не жалко! – А-а-а! – Визг лысого стал ещё громче. И пуля снова радостно закрутила своим задом в ответ. Кокетливо и приветливо. При этом перебив второй нижний позвонок. Впрочем. какая мелочь! Главное что мы вместе! Не правда ли, лысый? Лысый с глухим мычанием повалился на землю.…

Мамка на постіль сіла, Катерину обійняла і на вушко: – Як не підеш із батьком, знову нап’ється… Корови розбредуться, сусіди скаржитимуться… Ану кажи, які у вас сьогодні уроки? Важливі чи не дуже? – Уроки як уроки… – То що?.. – Мамо… – От біда! Добре вже, збирайся до школи. – Мамо… – Та…

І паша коневі є, й вода — чого ще треба подорожньому! Пустив на попас коня, а сам поліз-побрався на високого дуба — роздивитися, чи таки ж немає поблизу ординців? Глянув пильно — нікого не видко: тільки табун блукає на обрії... І спало тут на думку козакові: а може, пробратися до Килії з жебрацькою…

Згодом вийшли також друком книжки «Вічник. Сповідь на перевалі духу», «Світован», «Синій зошит», «Розрада-гора» – унікальний життєпис, золоті розсипи одкровень, спогадів і безцінних порад «карпатського Сократа». Мирослав Дочинець , лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка. Живи в поті чола…

Врешті ми заблукали. Ґашпер ганяв вулицями, щоразу йому здавалося, що він уже впізнає дорогу і що наші дешеві й водночас хороші готелі десь поруч, от-от – і ми в них вселимося, поступово він почав нервувати, різко тиснути на гальма перед світлофорами й питатись дороги в усіх, кого можна було зустріти…

Сама земля тут просякнута жахом, на кожному метрі – літри крові і тонни проклять… Непрощені, невідпущені душі досі кружляють тут, і, щоб виправити це, треба назвати поіменно усіх і молитися, молитися, молитися чистими тихими молитвами. Нам усім, усій Україні, усім миром. Молитися і просити прощення за…

Я вдячна Богові за свого чоловіка. І тут знадобилося би багато слів, але боюся відволіктися від шоколаду й історій. Добрими словами насправді можна зробити багато. Надихнути, втішити, додати солоду й радості. Сподіваюся, що ця книжка — збірник добрих, теплих, шоколадних, цілющих слів. Тут містяться…

Вона часто малювала любов і увагу в своєму «щоденнику», не так, як їх малювали дівчатка з класу - всілякі там сердечка і складені до поцілунку губки - а по-справжньому: м’якими й теплими фарбами, які розпливалися по сторінці, не обмежуючись якоюсь конкретикою, а створюючи незвичайне, ефемерне відчуття…

Забігши в кімнату, Анна на порозі призупинилася, оцінила ситуацію й аж тоді, переконавшись, що малий не лише не впав, але й не заподіяв собі жодної іншої шкоди, спокійно підійшла до колиски і витягнула з неї дитину. Не дивно, що прокинувся – мокрий ледь не по саму шию. Перевдягнувши малого в сухе,…

Роксолана Сьома ГОЛОВНІ ПЕРСОНАЖІ Валька , внучка Дарини Яворівської. Марійка Гайдук , донька Тамари, внучка Олени, двоюрідна внучка Христини, правнучка Василини. Маргарита Чикун (на прізвисько Крадуниха), донька Ганни, внучка Параскеви. Тетяна Онищук (на прізвисько мала Шолудиха),…

— Брасай сумку, нах, і пашол убірать лістья, понял, нах? — то було моє перше бойове завдання. Захист Батьківщини треба було почати з граблями в руках. Я покрутив головою в пошуках місця, куди кинути свої речі, але дістав від прапора підзатильник. І був би заробив ще смачний копняк під сраку, якби не…

—То хоч тепер ти згадав, що ми разом учепилися один в одного — ти в мене, а я в тебе? —Словом, граємо. Що було, те пройшло,—примирливо мовив Сергуня. У сторожці, що встигла геть вихолонути за короткий осінній день, вони трохи присиджували, відпочиваючи од хвилювання і напружено дивлячись один одному…

- Біологія. - Ну от, якраз і розповім.          «На обличчі подруги досі сяє сонячна посмішка. Тепер все більше і більше кортить дізнатись, що ж на неї справило таке враження.»          Коли ми зайшли до класу, вчителя…

Я здогадувався, чому однокласники знущаються з неї. Напевне, її врода виходить за межі їхньої повсякденності. Занадто яскрава. І до того ж, вона не намагається з ними зблизитись. І тому вони її побоюються й істерично дражнять. Їм здається, ніби вона несправедливо зневажає їхню компанію. Ось у цьому вона…

На цьому стоп, бо далі читати буде нецікаво. Варто лише зазначити: історія, витримана жанрово й стильово в дусі романтичних новел першої половини ХІХ століття, не справляла б такого ефекту, аби відбулася десь, окрім Львова. Древнє, оповите легендами та прикметне середньовічними мурами королівське місто…

– Шурік, – сказала вона за сніданком, – ти довіряєш своєму астрологові? – А що? – злякався Сан Санич, який дуже любив свою дружину. – Ти козерог, – сказала вона. – Чого це? – образився Сан Санич. – Не в тому сенсі, – пояснила дружина, – за гороскопом. – Ну і?.. – не врубався шефуля. – Ти…

Ай, мать його за лапу… Ні, хай би хто-небудь усе ж пояснив: якого чорта було родитися на світ жінкою (та ще й в Україні!) – із цією блядською залежністю , закладеною в тіло, як бомба сповільненої дії, з несамостійністю цією, з потребою перетоплюватись на вогку, хляпаву глину, втовчену в поверхню…