Современная проза

Чи то їй так було жаль своїх родичів із хворими від роботи хребтами, чи брав жаль за теперішню нестачу надмірного сонця над головою… Але згадка-словосполучення про барвисту її батьківщину щоразу викликала тривале хвилювання. Навіть по кількох роках життя в Мишині між розважливими, але, як нерідко видавалося…

- Хто з нас має лишитися? - запитує Флеш… Мрія наближається до нього, ніби танцюючи повільне млосне танго, кладе руки йому на плечі, дивиться у вічі, посміхаючись, як їй здається, глузливо й стримано: «Я думала, ти скучив і прийшов мене поцілувати. Мені би й на думку не спало, що ти здатен втягувати…

— Професоре, я у шоці, — не витримує руда. — Сім днів по чотири години промивання мізків за чотири із половиною штуки «зелені». Уже півгодини минуло… Скільки ми чекаємо? На кого чекаємо? Саме так. Top-manager. Анна Новицька. Можна було викреслити лише за тим, що приперлася із діловим щоденником…

«Домігся таки свого! Ну, побачимо, як далі буде... А що, як?..» — міркувала собі дівчина і придумала план помсти Максимчику. Вона буде ходити з Петром, а він, вража його душа, нехай постраждає через неї. Сказано — зроблено. І вона сама поцілувала Петра Руданського, прямо в губи, навіть намагалась язиком…

Проявлення «Візантійської фотографії» відбулось. Конспект відкритого уроку — це не так вічне, як вперте повернення парадоксів Антихомського Єшкілєва… […] вперше він перейшов з можливого у наявне на північній околиці міста С., городян якого остання війна розвіяла шляхами і кресами східньоєвропейської…

Жінка в уніформі нічого не відповідає. Просто з подивом дивиться на Капітоліну. Натовп людей тягне Капітоліну до ескалатора. - Обережніше! - кричить Капітоліна. - Ви мене затопчете! - Двігайся, дєвушка! Стала як брєвно на проході! - Я двігаюсь! - І двігайся! - І двігаюсь!…

Есента на 1568 г., Хамптън Корт: Джордж Не съм ничий агент. Не ми плащат, за да мисля по определен начин. Не съм наемен убиец. Не съм нито шпионин на Сесил, нито назначен от него екзекутор. От цялото си сърце и душа искам да не бях тук, в Лондон, заел се с тези ужасни дела, а у дома в Чатсуърт Хаус…

У вересні 1962 року він одружується з Ренатою Рамґе, німецькою художницею-графіком, і того ж року починається новий етап його академічної кар'єри — його дедалі частіше запрошують читати лекції в університетах. 1964 року Еко перебирається в Мілан і працює викладачем, а через рік його обирають професором…

А там, у Житомирі, Петро Сахнюк угризся чобітьми в підлогу магістрату і заговорив залізним голосом до пана возного, якому і викладав прохання чи скаргу, а ще й до пана писаря, котрий перед цим тяжко позіхав, бо, певне, не доспав сьогоднішньої ночі, але миттю примкнув щелепу, коли Петро заговорив, і схопив…

Но прапорщику оказалось достаточно того, что он уже успел увидеть. - Ты кто по специальности, сынок? - спросил он. - Инженер-строитель. - А где же твой билет военный? Шурик вытянул из кармана свой новенький военный билет и протянул краснорожему прапорщику. Прапорщик поковырялся в билете, пошебуршал…

Апошпім дзесяцігоддзем настойліва і ў добрым ідэйна-эстэтычным суладдзі з лепшымі творамі так званай экалагічнай тэматыкі ў рускай прозе і прозе твораў нацыянальных прагучалі такія сацыяльна значныя творы, як «Цвіце на Палессі груша» і «Неруш» Б. Казько, «Паляванне на Апошняга Жураўля» А. Жука, «Пушча»…

Я встал с кровати, взял свои брюки и отобрал целую горсть монет из рук девушки. – Что ты делала? – нахмурившись, спросил я и надел брюки. – Искала деньги. Меня просто поразила её наглость. Натянув майку, я одарил собеседницу безразличным взглядом и на всякий случай похлопал себя по карманам. …

Неприятное жужжание где-то далеко резко проникло в моё сознание, вытесняя все мысли. Распахнула глаза и безынтересно наблюдала, как мой мобильный вибрирует, кружась по тумбочке. Не хотелось говорить ни с кем. Но всё же, рука зачем-то потянулась к телефону, и в глаза бросились тёмно-синие пятна на запястьях…

Жена ничего не говорила, молча и чуть более серьезно смотря на мужа, который на ее глазах только что стал первым человеком страны. А она, соответственно — первой леди. Мальчик сказал ему: — Все, теперь ты окончательно стал президентом России, а не «исполняющий обязанности», — вздохнул он. — Ты дома-то…

Но он заставил забыть себя об этом в день и час, когда черноволосый дерзкий мальчишка бросил ему вызов, уничтожив всю семью. Он всё ещё помнил горящие безумием глаза и глупые движения неопытного палача и предателя. Эти два ребёнка заставили его вспомнить о том, что сердце у него всё же есть. А позже…

Через несколько дней после нашего юбилея день рождения у Виктора, ему исполняется четыре года. Он уже такой смышленый малыш и так хорошо разговаривает, чем заставляет меня светиться от гордости. Я очень его люблю. Но к Виктории, как бы мне не было неловко, у меня особое отношение. Я ее обожаю. Правильно…

«Слушай, это по тебе по тебе вздыхает женщина, это про тебя рассказывает шёпот. Это ты беспомощно стоишь у окна и никак не можешь заснуть. Слушай…», — кружилось в голове, чуть слышно просачиваясь через губы. Спокойствие не летело к Ироду, не покрывало его с ног до головы равнодушием; запах упоительных…

На лестнице возникла небольшая заминка, один из балауров не попал под действие заклятия и его пришлось убивать. Но тем не менее, группы, пока ещё орудующие вместе, действовали по плану. «Сейчас налево, обрыв. Лети аккуратно, к мосту, если тебя заметят… ну, кричи» Здесь даэвы разделились. Одни спрыгнули…

Впрочем, в те далекие времена так поступали в России многие. Дело кончилось тем, что она умерла от голода в эвакуации, разлученная и с мужем, моим дедом, и с сыном, моим отцом. Разлучена она была и со своим швейцарским банком. Революция и война не оставили ни иллюзий, ни надежд таким людям, которые склонны…

— Да ладно. Полно талантливых молодых. — Не знаю. Кончилось все. Больше ничего не будет. — Не темни. Литература не может кончиться. И никто из-за литературы жизнь свою не ломает. Кроме самих литераторов. Ты ж не литератор. Я ж тебя вижу! Ты не сможешь без России. Сдохнешь, грибы не спасут. — Что…