Частина друга

– Геть з дороги!
– заволав чийсь незадоволений бас.

Я ледве встиг притиснутися до кам'яно стн, як повз проскакав якийсь загн озброних людей. Вони навть не скинули швидкост, наче навколо нкого не було.

Ледь отямився, як зрозумв що Баришево вже нде не видно. Я сердито плюнув та спитав у найближчого перехожого, куди йти, щоб потрапити до Ратного двору.

– Куда?
– нахабно посмхнувся той. - А ти откль?

– А що?
– не второпав я.

Чолов'яга оглянув мене з нг до голови. Потм голосно розреготався та пшов соб дал, так не сказавши де шукати Ратний двр. Я стояв, наче обпльований, дивлячись чолов'яз в спину. А вн демонстративно поправив свй плащ, на якому були вишит меч з орлом, що сидв на рукв', та гордовитою ходою потопав вбк далекого собору.

– Останнй легон Кан, - проговорив нший чолов'яга, який стояв осторонь та чухав потилицю. Його також ледь не збив той нахабний загн.

Судячи з одягу, це був один з столичних глашатав.

– Що ти кажеш?
– наблизився я до нього.

– Кажу, що твй спвбесдник з вдомо в Новоград гльд... Вона зветься "Останнй легон Кан". У них, мж ншим, непоганий флот... потужн корабл... Ти не звертай уваги, що вн так до тебе. Просто побачив... е-е-е... просту людину, яка шука Ратний двр, от приндиться.

Глашатай явно хотв сказати не "проста людина", а дещо бльш образливе, проте вчасно втримався.

– А ти пдкажеш, де Ратний двр шукати?
– спитав я у нього.

– Пдеш за рг, там ще з пвверсти уздовж вулиц, притопаш прямо до здоровезних ворт. Це Ратний двр... А ти, друже, чого там шукаш?

– Та так... хочу спитати про навчання...

Глашатай посмхнувся. Йому, мабуть, також було дивно бачити простецького хлопця, який буцмто збирався всунутися до Ратного двору. Зараз почне розповдати, мовляв, туди важко потрапити... або - не всх беруть... треба багато грошей... зв'язки...

Але ж я туди йшов не власну долю влаштовувати, а Першосвтов. Хто ж винен, що цей лопух в перший же день потрапить в халепу. Спробую дзнатися що до чого, а там може поталанить.

– Ну давай, друже, - хитнув головою глашатай.

– Слухай, - нахилився я до чолов'яги та неголосно запитав: - А що кажуть, нбито в Горшку якась бда трапилась?

Глашатай напружився.

– Е-е-е... а ти звдки... е-е-е.., - замекав вн, боягузливо озираючись навсбч.

– Знайом вояки розповли, - пдморгнув я.

– Ну... е-е-е... мало хто зна, що там дйсно коться...

– А в приказах що ж? Мовчать? Нчого не кажуть?

Глашатай знизав плечима. Я бачив, що вн хоче втекти вд мене, бо вочевидь тема розмови не дуже примна.

– Ти це... йди-но, - махнув рукою мй спвбесдник.
– А то вже темн.

Сказав, сам жваво рушив на протилежний бк вулиц, а вже звдти попрямував до головно площ. Я озирнувся, вдмтив, що вже дйсно почина сутенти, тому поквапився дстатися Ратного двору. Десь за чверть години дйшов до невеликих арочних ворт, бля яких несли службу четверо солдат.

– Куда прьош, бстолоч?
– один з них став у мене на дороз.

– Стй-но, друже!
– припдняв я руки, демонструючи миролюбнсть.
– Я тльки дещо дзнатися.

– Чво тб?
– горланив вояка.
– Трактр? Так он слва, за углом...

– Та до чого той трактир? Скажть, хлопц, з ким можна з начальства поговорити з приводу вступу до...

Охоронники розреготались, так не дав мен закнчити фразу. Мабуть, все ж я дйсно виглядаю дурнувато, тим паче бля цього мсця.

– Провалвай!
– зло кинув другий охоронець.
– У тбя днг н хватт сюда попасть! Тут н всм дворянам по карману...

– скльки ж воно кошту?

– Дорого!.. Слушай, а ти шо ж, в начальсвующ люд ршл подаца?
– насмшкувато спитав перший чолов'яга.
– Прдставляю ету картну: голожопий засранц командут полком!

знову регочуть, аж за животи хапаються.

Боре, чим ти взагал думав, коли перся сюди? От навна душа!.. Та н, скорш дурень безмозкий!

– Так ви когось покличете?
– сердито спитав я. Рука потяглась до пояса, але зупинилась, ледь пригадав, що ходжу без збро.

– д, мл чловк!
– промовив третй охоронець, подивившись на мою застиглу руку.
– д от грха...

Сперечатися нариватися я не став. Зрештою так нчого не виршити... Треба накше... Як само, поки не знаю... але придумаю...

Я розвернувся та пшов було назад, але раптом зрозумв, що зголоднв. Тому рушив за рг, аби повечеряти в трактир.

Ото, скажу вам, мсце! На вдмну вд закладу Корчаково, тсне та ще й душне. Вконця, що в казематах. Народу, правда, побльше, але у всх так пдозрл пики, що тльки й приглядай за гаманцем. Двки, як обслуговували вдвдувачв, були бльш "виразн". Я б додав - аж занадто "виразн". Це вдчувалося не тльки в поведнц та мов, але й в одяз.

Мен раптом спало на думку: чи не тут Першосвт випивав? Якщо так, то не дивно бачити наслдки подбного його "вдпочинку". З таких мсць можна не тльки без штанв вибратися.

Хоч у трактир, як то кажуть, яблуку нде було впасти, я все-таки примудрився знайти невеличке мстечко бля сходв. Обережно опустив свй зад на криву лаву, слухаючи як вона жалбно заскрипла. Тут було темнувато, навть не дивлячись, що на стн горла свчечка... Стл був якийсь липкий, наче на нього пролили мед. А ще трошки смердло чимось кислим.

– Чо подать?
– нахилилась до мене одна з гарячих рум'янощоких двчат. дебел цицьки ледь не вивалювалися з-пд вирзу на платт.

– Ковбаси... смажено.., - я втупився в жноч принади.
– Пива...

Двчина оглянула мене свом вишколеним очком, оцнюючи ступнь платоспроможност, шмигнула геть. Я тим часом оглядвся та помтив в дальньому куточку знайоме обличчя. Там сидв мй старий знайомий - рудий молодий десятник, який збирався у нас з Першосвтом реквзувати оленя, якому я потм розбив нс. На ньому вже красувалась гльдйська накидка.

"От встигають же деяк!
– грко посмхнувся я сам соб.
– пару днв не минуло"!

– Я кажу, - почувся голосний бас якогось чоловка, що сидв за сусднм столом, - що мен поставляти, коли солдати навть до Горшка не дсталися?

Товариш цього червонопикого базки зробив знак говорити тихше, але той все одно продовжував казати довол голосно:

– Та ну! Завтра про те весь Новоград гудти буде!.. Як то кажуть, ховай, чи не ховай погане, а воно ж таки гляне!.. Отже я йому одне кажу, а вн на мене бичиться... горланить... Мовляв, начебто, термново перекидають з Свято Земл якийсь полк... буцмто завтра той вже буде стояти бля фортец! В одну мить! Ха-ха-ха! Ти таке чув?