Частина друга

В цей час нарешт привели Першосвта. Вн важкими кроками спробував пднятися по сходах, але тльки-но переступив порг вдчув запах "кисло риби", як його обличчя надбало блдо-зеленого кольору. Хлопець одним стрибком перескочив через ус ступен, а в наступну мить його знудило прямо на бруквку.

– Слабкий шлунок у вашого товариша, - рончно посмхнувся посол.
– А ви чого не сте?

Я стримався вд дкого зауваження та зрозумв, що це свого роду спит. Вдмовитись, це значить ще раз образити мсцеву гберлнгську громаду. Отже, згадуючи хн традиц, поклав на корж сир трохи риби. Звернувши все в трубочку, я видихнув вдкусив перший шматочок. На подив омуль не був зпсованим, як мен думалося. Солений на смак, та ще з сиром... а потм зверху ковток елю... Дуже не погано. Навть - смачно!

Вс розповд про те, що подбну жу можуть сти тльки варвари, вважаю чистою маячнею!

– Ви питате, навщо ми шукамо су, нашу прабатьквщину?
– промовив посол. Вн взяв свою порцю елю та зробив невеличкий ковток.
– Питате, чому ось вже багато рокв раз-за-разом споряджамо корабл, ведемо розвдку астрального моря?

Сивий зтхнув та раптом замовк. Його оч втупились кудись вдалечнь, за стни цього будиночку. Мабуть, - думалось мен, - перед його внутршнм поглядом пробгають картинки з "старих прекрасних часв", яких вн, звично, нколи не бачив, проте сто разв чув.

– ...коли не було някого астралу, - промовив чийсь голос.

от вже я повернувся до якихось спогадв...

Кузня... брати Задерихвост... горить вогонь в великй печ...

– ...коли на меж мж льодом та полум'ям росло Велике Древо, - розповдають мен волохат ковал, - з глок якого були створен перш гберлнги - Ас та Емла...

Межа, - сказали вони. я намагаюсь уявити, як би виглядав кордон мж вогнем та льодом... Що то за мсце? Що то за таке дивне дерево?

– ...кожен гберлнг по досягненню повнолття вдправитися до Древа, щоб прожити там певний час, охороняючи те мсце вд набгв диких племен оркв.., - додаюсь брати Задерихвост.

в цю мить чомусь запекло в грудях... вже я бачу темн силуети кораблв... тла вбитих людей... сам лежу навзнак, дивлюсь в зоряне небо...

– Цкава ви людина, Боре, - голос посла раптом вирвав мене з тих дивних мсць, де вешталась моя свдомсть.

– Що?
– перелякано перепитав я. Вдчуття, наче звалився на дупу.

Озирнувся навкруги. Отже, знаходжусь в будинку Сивих. Сиджу бля столу. м "кислу рибу"...

Що за нхазвня вдбувалась хвилину тому? Що то було? Спогади? Гра власно уяви?

– Чим же я так цкавий?
– нарешт опанував себе спитав у посла.

– Знате Лока?

– Ще б пак!

– Вн заходив до нас вчора... допомг Тону влаштуватися... До реч, вони удвох навть здружилися. Дивно, чи не так?

– Чому ж дивно? Обидва вдтепер самотн... без братв та сестер... Чому ж не здружитися?

– Так, так... ви мате рацю...

– До реч, ви так не вдповли. Чому я "цкавий" в ваших очах?

– Хмм... Лок згадував пригоди на тому остров... дещо розповдав... Я чомусь уявляв вас зовсм не таким... але зараз подивився, зрозумв, що помилявся, - говорив Сивий якимись загадками.

– що ж Лок про мене такого сказав?
– я знову вдкусив саморобну рибну трубочку запив це елем.

Дво молодших братв посла так не сли з нами. Вони чомусь стояли трохи осторонь, дивилися на нас майже не клпаючи своми чорними оченятками. Наче дв стату.

– Лок описав вас, як суворого непдкупного вона... який слду свом древнм пвнчним традицям... Такий соб Сврр.

Знову це м'я. знову вкотре мене порвнюють з цю давньо людиною... Хоча, чому "давньою"? Сто рокв, хба це такий вже довгий термн?

– Сврр, - повторив я, смакуючи це слово.

– Так... Ви ж з нгосу? Тод повинн знати, хто такий Сврр, чим вн вдомий.

Я невизначено знизав плечима. Посол м'яко посмхнувся раптом заявив:

– Ви мен подобатеся, Боре! Тому скажу прямо, що ми завжди будемо рад вашому взиту до нас.

– Дякую, - кивнув я у вдповдь.

Чомусь здалося, наче цей посол веде з мною якусь дивну гру. Сенс я ще не вловив, але вже починав щось невиразно уявляти. Особливо псля фрази гберлнга: "Якщо буде необхдна наша допомога - можете звертатися". Згдно мсцевих традицй, я повинен заявити, що також готовий допомогти. А коли те зроблю, зажену себе в кут, бо вд сказаного, як людина слова, вдмовитися потм не зможу. Тому я вагався.

Ми зустрлись з послом поглядами, в цю ж мить виршились мо подальш д.

– Якщо буде потрбна моя допомога, - заговорив я, - якщо вона не буде суперечити, звичайно, мом... власним поглядам... то я готовий вам теж прийти на допомогу.

Сивий посмхнувся знову вдпив з свого кухля.

– Рука руку ми, - неголосно промовив вн, я раптом подумав, що гберлнги не так вже лопухи, якими х малюють обивател. х "гри" не менше хитр та заплутан, нж у ельфв.

Я жваво допив ель, дов рибу, потм подякував послу за частування. Ми з ним розпрощалися, в цю мить його брати винесли якийсь одяг.

– Взьмть... Це дарунок, - заявив Сивий.
– Для вашого друга. Здаться, вн йому буде потрбний.

– знову велике спасиб, - вичавив я з себе.

Мен прийшлося прийняти той одяг. Але в душ я був обурений, що доводиться так вчинити. Знову (хоча б формально) стану залежним вд когось.

Я виглянув назовн. Першосвт сидв кроках в десяти. Його обличчя все ще мало зеленуватий колр. Я пдхопив хлопця пд руку, допомг йому пдвестися ми повльно рушили геть з кварталу.

В Торговому Ряду знайшли тихе мстечко, де присли на лаву.

– Ну що?
– дозволив я соб сердито прикрикнути на хлопця.
– Що з тобою робити?

– Оххх!
– важко зтхнув Першосвт, випускаючи з свох легенв такий ядрений вихлоп, що мен аж самому погано стало.

– Гаразд! Пшли до мене... Вдспишся, а вранц поговоримо... Може в баню сходимо.

– Спасиб, брате, - вичавив з себе парубок.
– Я так не второпав, чого вд нас т гберлнги хотли?

– Судячи з усього, ти м добре напакостив! Вони, бачу, взагал-то не полюбляють канйцв... Мабуть мсцев м немало лиха роблять. А тут ти, ведмдь драний, м квтники пошкодив! Що ти хотв у вдповдь? Меду з молоком?

Першосвт хотв посмхнутися, але на обличч вдобразилась така потворна маска, що хоч плюй в не, аби вноч не наснилася. Хлопець спробував встати самостйно, трохи похитнувся, проте втримався на ногах.

ми з ним повльно поплентались до Портових ворт...

4

...Ледве я замкнув двер та спустився сходами, як до мене пдйшла Зая Корчакова. Жночка витерла руки забруднен борошном об свй фартух мило посмхнулася. Ямочки на щчках стали бльш виразними, роблячи обличчя таким, наче воно свтиться зсередини. Я навть на мить завмер, любуючись хазяйкою трактиру.