Частина друга

– Хммм... Це неввчливо, - продовжував гберлнг.
– Неввчливо, скажмо так, з'являтися в чужй домвц... а цей квартал наша, гберлнгська, домвка... Так ось ми вважамо, що ваш товариш зробив дуже дурний вчинок... вн образив наш традиц... Грубо! Безцеремонно! Нахабно!
– кожне слово, наче цвях.

Я стис кулаки, але спробував себе контролювати:

– Знову повторюсь, що перепрошую за свого товариша... Проте у його виправдання хочу додати, що вн був випивши... а отже не контролював-а-а...

– Це його не звльня вд образи в наш бк!
– перебив посол.
– Скорш дода ваги, бо з'являтися у когось вдома в подбному стан...

­-Слухайте, ми не хочемо нкого кривдити... ображати... мж ншим ви, гберлнги, сам полюбляте чимало хильнути зайвого!
– сердито кинув я, вдчуваючи, що починаю заводитися.
– Отже розумте, що в таки хвилини людин важко контролювати себе.

От не думав, що яксь квти призведуть до скандалу. Нхаз х роздери! Та цих айстр, ромашок... василькв чи волошок хоч греблю гати!

А навколо нас тим часом вже згрудився чималий натовп. здаться зовсм не прихильникв.

– Ми любимо випити, - роздратовано погодився посол, - але знамо меж пристойност! Ми не ходимо по ншим кварталам не гадимо у вас!

"У вас"? Мабуть цей посол вважа мене жителем людсько частини столиц. Тепер розумю, навщо стни мж кварталами - щоб не пускати нахабних чужинцв!

– Гаразд... гаразд, - м'яко промовив я.
– Не хочу суперечки... Ми з Першосвтом не хочемо суперечки... Отже, давайте про щось домовлятися! Що можемо вдяти?

Посол не встиг вдповсти. З натовпу вискочив один з гберлнгв голосно вигукнув:

– Боре? Ви ж Бор, правильно?

Я примружився, намагаючись зрозумти, звдки я можу знати цього гберлнга. Мен вони вс зараз здавалися на одне обличчя. Стоять навколо, дивляться своми оченятками... Вд цього вдчуваш себе чомусь голим... Знате, як бува ув сн: йдеш серед натовпу, раптом розумш, що на тоб нема одягу.

– Я Тон!
– промовив гберлнг.
– Ну же! Тон Втродуй... Пам'ятайте, хатину на берез?

– А-а-а... Тоне... згадав...

Смейка Сивих Втродуй вдйшли вбк та про щось тихо пошептались. Хвилина посол повернувся до мене та бльш примирливо промовив:

– Дуже радий, що ви, Боре, допомогли нашому одноплемнников, Тону Втродую...

Не можна сказати, що я дйсно чимось допомагав цьому гберлнгу, проте вважаю, що поки слд триматися ц верс. Здаться, удача повернулася до мене... до нас з Першосвтом... Може вдасться викрутитися з ц непримност з нхазовими айстрами.

– Боре, - продовжив посол, - ми згодн порозумтися, стосовно квитв...

– Це добре, бо ще раз повторю, мй друг те зробив ненавмисно... вн не мав злого умислу...

– Гаразд, - посол пдняв руки догори.
– Поки наш хлопц допоможуть вашому товаришу, ви, Боре, не могли б прогулятися до нас в гост?
– запропонував гберлнг.

Я напружився, хоча спробував не подати виду. Йти до Сивих бажання не було, але розум пдказував пересилити власн острахи. Та взагал... До реч, що "взагал" мй розум пояснювати вдмовився.

Я згдно кивнув та, похлопавши Першосвта по плечу, рушив за послами. За нами вдразу ув'язалися деклька гберлнгв, судячи з усього, охорона. Поки йшли я помтив, що майже бля кожного будиночку ростуть квти. не просто квти, а саме айстри... Не знаю в чому причина тако тяги до них, проте от вам факт.

Хвилин за п'ять ми дсталися великого бочкоподбного будиночку. Дах робив його схожим на якийсь ггантський гриб. Зсередини пахло копченою рибою, та якимись прянощами... А ще хвою.

Мене запросили зайти, посадили за мнатюрний стл, поки дво нших братв посла готували частування, той присв навпроти хрипким голосом промовив:

– Ми, гберлнги, тут, в Новоград, наче одна велика см'я, яка длить горе радсть один одного. Думаю, Боре, ви це розумте.

– Безумовно, - хитнув я головою у вдповдь.

– Нам не хотлося б виглядати непривтними господарями... Погоджуюсь, що ми з вами удвох погарячкували... трохи... Отже давайте спробумо розпочати розмову ще раз, вже як добр друз.

– Давайте.

– Тон нам все розповв, - заявив посол. Що вн мав на уваз пд словом "все", я поки ще зрозумв.
– Знате, друже... Я же можу вас так назвати? Отже, клька рокв тому ми вдправили родину Втродув на пошуки нашо Батьквщини... Вам, мабуть, вдомо, що до великого Йок... ви кличете його Катаклзмом... наша раса жила на континент са.

Про всяк випадок, я захитав головою. Але вд посла очевидно не приховалась моя малообзнансть.

– Чи розумте ви, що таке континент?
– неголосно спитав посол. Не думаю, що вн очкував на мою вдповдь.
– Величезний... неймоврно величезний шмат суши! Мен й самому важко уявити його розмри... ось його "проковтнув" зловсний астрал. Наша са зникла, наче нколи й не снувала...

– Але ви все ж в те не дуже врите, якщо раз вд разу вдправлятесь на пошуки?

– Одного дня небо розкололося, - промовив Сивий.
– Свт трснув. крижаний Вовк пожер сонце. Так часто цитують наш легенди... Астрал пожер Сарнаут, але ж не весь! Ми, наприклад, з вами дос снумо.

– Завдяки Великим Магам!
– рончно посмхнувся я.
– Не хочу вас няк образити, але серед гберлнгв нколи не народжувались маги. Тим паче Велик! Тому чому ви вс й дос вважате, наче са залишилася цлою в астральному мор? Кому б вдалося стримати його наступ?

В цю мить принесли частування. Чесно кажучи, мене мало не знудило вд одного тльки запаху. Я звичайно чув про нацональну гберлнгську страву - "кислу рибу", чи ескгр (коли ми пливли в галеон в Новоград, мен Лок встиг трохи про не розповсти), але не думав, що вона ма настльки непримний запах. Готували, здаться, цю справу так: засоленого очищеного омуля клали в якийсь вдкритий посуд залишали бродити. А згодом, коли риба "скисала" (а врнше ­ - псувалася) й починали сти.

ось на стол перед мною поставили миску з есгром. Та ще з чималим шматком. До горла тут же пдкотила нудотна грудка... Я навть примусив себе дихати ротом...

За клька секунд подали корж, сир холодний темний ель.

– Пригощайтесь!
– посмшка Сивого була схожа на собачий оскал. Мо останн слова його все ж скаламутили, хоч вн намагався те приховати.
– Пригощайтесь, Боре!..

Я обережно подякував.

– Ми, як вже було сказано, рад, що ви допомагали Тону на тому дивному остров, - продовжив посол.
– Шкода, звичайно, що його подорож так сумно закнчилася. Не дивлячись на те, що не вс врять в успх в пошуках си, ми вважали, що у Тона перспективний напрямок розвдування. Але... але сталося, що сталося, то прийдеться знову продовжувати вдправляти дослдникв в ус куточки астралу. Може, комусь з них вдасться знайти Батьквщину... наше Древо.