Частина друга

– чий же то почерк пдготовки?
– спитав я голову приказу.
– мперський?

– Можливо, - погодився Жуга. Судячи з його тону, вн також розглядав цей варант.
– А можливо н. Бачиш яка заплутана сторя?

– Нчого заплутаного... То ти сам все ускладнюш. Чим простше пояснення, тим ближче воно до правди. А все нше - вд Нхаза... вн той ще шахрай, вм людський мозок припорошити.

– Так де ти навчився подбному?

– В бйках... то тут, то там... Все приходить з досвдом.

– де ж ти набрався того досвду? В яких таких бйках? Чи, вибачай, на нгос було де практикуватись?
– Жуга повернувся до мене ршуче наблизився. Вн присв та звдкись витягнув нж.

– Так хто ти такий?

– Бор... Я - Бор.

– Ззнайся, ти коли-небудь був на Святй Земл?

– Чого я там забув! Битися за церковн забобони?

– Ну, Свята Земля - алод чималий... Це не тльки прамда Тенсеса, чи джунгл Текуан, або болота Техо, - ­зщулившись, виблискував своми знаннями Жуга. ­- Звсно, що в рунах старих мст - Мктлан та Ускул - тебе робити нчого... А ось на плато Коба... на Ельджун цкавих мсць вистача. Наприклад вльний порт Такалк. Там вештаються т ще молодц. До реч з ось такм же загаром, як в тебе... Ну що скажеш?

– Ще раз повторюю, я не пам'ятаю, щоб вдвдував Святу Землю! мж ншим, як бути з рекомендацйними листами? Вони ж правдив? Нема приводу м не довряти, так?

– Ну, листи листами... Тут ти, Боре, дйсно маш рацю. Проте твоя особа вд того не ста менш загадковою, - Жуга нервово заходив вилицями. Вн знову зщулився та почав спритно грати лезом.
– Що ж, друже, ми будемо з тобою робити?

– Слухай, давай припинемо ходити околясом! Якщо пропозиця, то я уважно слухаю.

– А якщо нема?

– Як нема, то й дарма! Якщо так, тод й наркай на себе. А мен байдуже...

– Байдуже? Чим бльше за тобою спостергаю, тим бльше переконуюся в твой небезпечност... для людей... Ти розумш кому загрожуш?
– Жуга перестав гратися ножем вказав м на мене.

– Я багато чого розумю... Наприклад, що нас тут лише дво. це неспроста.

Жуга посмхнувся, але одними очима. Здаться, останн зауваження його чимось порадувало.

А мен ж раптом на пам'ять прийшла одна з тих мльйонних чуток, якими годуться новоградськ обивател. Говорили, що сав якось пймав свою дружину "на гарячому". Але не в приклад ншим не став битися з коханцем, судитися з ним, чи тягнути його в холодну, а лише схопивши обох за петельки, вигнав аж-но за околицю мста, при тому попередивши пд страхом смерт, щоб тут, в столиц, ан один, ан другий нколи бльше не з'являлися. З тих пр н його зрадниц-дружини, н полюбовника в Свтолсс не бачили. Сам же Жуга згодом взяв до себе см'ю того самого коханця - молоду жночку та двох малолтнх доньок. з тих пр вони разом живуть у нього в будинку, наче справжнснька родина. Дточки, кажуть, сава величають татом, наче рдного батька.

Пам'ятаю, як мене здивувала ця сторя. Аж занадто то було схоже на байку... При тому вона сильно вдрзнялася вд т картини, що намалювалась в мой уяв, пдпитанною мськими чутками. Не врилося, буцмто Жуга мг подбне зробити. Хоча... хоча чого в житт не бува! жук свистить, та й бик лта...

– Отже, вважаш, що ми з тобою наодинц неспроста?
– тихо спитав голова приказу.

Вн раптом нахилився та перерзав мотузки на мох руках, а потм на ногах. Я вдчув, як вдразу закололо в кнцвках, немовбито в них впилась тисяча голочок.

– Частково, ти маш рацю, - заявив сав.
– Присядемо до столу?

Я неохоче пдввся. Псля такого напруженого допиту, не особливо горв бажанням бути вдвертим. все ж поплентався до дубово лави. Ми присли один напроти одного Жуга вкрадливим голосом почав:

– Моя пропозиця дуже проста. Чи не бажаш попрацювати на мене? Скажмо так, зараз не вистача толкових хлопцв для роботи в Приказ тамних справ... Чув про такий?

– Що?
– чесно сажу, що розгубився.

– Почнеш з загону особливих доручень, - продовжував муркотти сав.
– Тебе ж навть рекомендували залучити до ц справи... правда не у нас, але сут це не мня... Ну що?

– Вибачай, - все ще розгублено казав я, - однак мен не зовсм зрозумло до чого ми йдемо... Ти звеш мене в Розшуковий приказ?

– А що тут дивного?

– Тю! Тльки-но ти докоряв мен пдозрлою пдготовкою... ледь не звав хадаганським шпигуном... раптом такий поворот в нший бк!

– Як кажуть ельфи: "Навть ворога слд тримати пд рукою".

Знову ельфи. Чи не занадто Жуга захоплються цим народцем?

– А якщо я не погоджуся?
– прямо спитав у нього.

– Як нема, то й дарма, - посмхнувся сав.
– Вже тод ти вибачай.

– Очманти... З калюж впав у болото! То ельфи... тепер ось ти...

– Що ельфи?
– не второпав Жуга.

– Бачу, що всм пристав у нагод мй талант з област "особливих доручень", - сердито кинув я, потираючи кст рук.
– Нхто з вас не хоче бути заплямованим, тому шукають дурнв, на кшталт мене. В цьому свт, дивлюсь, не залишилось няко морал...

Голова приказу вдкинувся назад, знову склав руки на грудях, мовби статуя втупився в мене своми водянистими очима.

– У тебе довол критичний розум, Боре, - неголосно вичавив вн з себе.

– Це погано, чи що?

– Це незвичайно, як для звичайно людини, - голова приказу тонко-тонко розсмявся власному каламбуру. Трохи згодом вн заспоковся та заговорив бльш серйозним тоном: - Ти шукаш у власному жит якусь мораль?

– Я вважаю, що вс ми повинн дотримуватись певних правил. Для когось це мораль, для когось церковн заповд, а для третх - закон.

– А-а-а, ти з тих, хто турбуться про те, як буде виглядати на суд Тенсеса? Що переважить - добр вчинки, або поган, так?

– Та до чого тут те?
– розсердився я.

– Тод що тоб не до вподоби?
– нахилився вперед Жуга.

– Вважаш, мен кортить за кимось лайно прибирати? Ще скажи, що я про те все життя мряв!

– Справа в оплат твох послуг?

– Знову за рибу грош!..

– Так поясни, що не так.

– Якщо мене пдштовхують до якогось вчинку, то я повинен для себе виршити, чи це правильно, чи н. Чи власно я хочу того, чи йде воно все лсом!

– Овва! Тобто я... тобто вс ми тут, в Розшуковому приказ, так соб нхазов дти, як пдбивають чесних громадян на погану справу?
– посмхнувся Жуга.

– Мова йде про засоби... Оц "особлив доручення" мають дурний запах... до реч, якщо ми вже так вдверто почали, от скажи а ти сам не бошся того, що на тебе може очкувати в чистилищ? Чи повернуть назад, в Сарнаут, як примушу нас врити Церков, чи н?.. Серед народу ходять чутки, наче такий острв, куди вдправляються скри тих, кому не дають наступного переродження. Чи не буде так, що Тенсес на свому суд тебе вдправить туди, а мене навпаки - поверне, бо я, бач, свого роду нструмент у твох руках. Наказали - зробив. Пдневльна людина...