Частина друга

Обидва чоловки розреготались.

– Каже мен, мовляв, давай, щоб на той час там уже були обози з харчами!
– скаржився червонопикий.
– А сам руку тягне...

– Чого? Щось треба?
– спитав нший чолов'яга.

– Тю! Ну ти даш! Чого хоче, чого хоче... Хабара!
– гаркнув цей мужичок. Було помтно, що вн вже добряче напдпитку.

Червонопикий продовжував невиразно обурюватися, клянучи якогось столичного чинушу, та чомусь поминаючи недобрим словом то якихось лсовикв, то водяникв. Мовляв приндяться та чинять перешкоди, тому приходиться з гберлнгами зв'язуватись. Та ще через канцелярю усе проводити.

– От дурн!
– захитав головою другий.
– Невже т гберлнги не розумють сво вигоди?

– Та де! Вперлися рогами... н в яку! Приходиться угоду оформляти... а ти ж знаш, як в приказах... тльки зав'яжись з ними.

Чолов'яга скрушно замотав головою та потягнувся до свого кухля.

Я ж раптом вдчув бль... саме в тому мсц, куди тицяла Баришева.

Стрла в груди... Ну нсентниця! Взагал, та вся розмова з жнкою суцльна маячня. Казна-що напатякала, а я вуха розвсив... От хба ми дйсно можемо передбачати сво майбутн? Хба можемо вибирати напрям власного шляху? А як же обставини? Як же воля богв?

Н, я взагал врю в удачу... Як без не? Проте вона не така часта гостя в мому житт... вважати неусвдомленим почуттям передбачуваност майбутнього... таким соб пдкажчиком напряму мого руху... Та ну! Ти хоч сам, Боре, не верзи казна-що!

– Та чи де бачене таке?
– знову почувся голос обуреного постачальника харчу. Вн почав занадто рзко розмахувати рукою.
– Дерти цлу "новоградку"! Там т риби - з мишачу бдницю! А прикажчики аж пдстрибують... страх, як м грошикв хочеться...

– Так скоро мито за торг пдвищать!
– пдтакнув його товариш.
– й-богу! Сам вчора чув, мовляв, в казн недобори за недоборами. От пдвищать мито, клянусь Тенсесом!

– Та Нхаз з тими недоборами й митами. Все терпимо, коли б не хн хабарництво трекляте!

Тут мен принесли здоровезний кухоль пива та смажену ковбасу. Пахло все непогано, та з виду було нчого. Проте варто було спробувати того пива, щоб зрозумти - рдксна кислятина.

Не встиг я зробити й ковток, як зрозумв, що мене помтив рудий хлопчина. Вн ляснув свого товариша по плечу голосно прокричав:

– О-о-о! Глянь-ка, щйо одного нлйогкая зансла!

А Нхаз би тебе забрав! От падлюча пика, помтив таки!

Схилившись один до одного, компаня рудого нахаби довго щось обговорювала, при тому нод голосно регочучи. Я зробив вигляд, наче х не помтив та взявся за ковбасу. Пару разв укусив - не сподобалось. Занадто багато жил... Та з прянощами перебрали.

Смх став голосншим. Я крам ока помтив, що з-за столу встало четверо чоловкв разом з рудим забякою. Побрязкуючи зброю, вони попрямували до мене.

Всякй людин, в тому числ навть бандиту, для того щоб зробити що-небудь мерзенне, потрбний привд. Хоч формальний. Така вже природа людей: м завжди необхдно виправдання власних дй. Ударив когось, наприклад, то всм кажеш наче захищався. Ну в такому ж дус.

Ось зараз ця четврка вдразу в бйку не ползе. Я в тому впевнений. Спочатку почнуть задиратися, а вже потм скористуються нагодою.

Отже, бйки, мабуть, не уникнути... Слухай, Боре, а от цкава рч: щоб зараз сказала Баришева? Невже все також натякала, наче це я запланував бйку?
– вд подбно думки ледь не розреготався.

Чоловки наблизились, стали навколо мене. Дво розташувалися з бокв, третй - за спиною. А попереду, звичайно ж, рудий десятник.

– Ну, здарова!
– бадьоро вигукнув вн. Здаться хлопчак прийняв неабияку дозу горлки. Вдразу хоробрсть в дуп заграла. - Помнш мня?

Якщо я якимось чином викручусь, не дам приводу, то ця зграя випивох не зможе вдкрито напасти в трактир. А швидше за все пдстереже мене в темному провулочку, де не буде свдкв хнм падлючим справам. Мабуть, все ж лпше мен бити м пики на людях... бо хтозна, як воно потм повернеться.

Я вдпив пива (врнше т кислятини, що звалося пивом), при тому вдаючи наче слухаю потшну псеньку мсцевого грошового музики.

– Ей! Я к тб обращаюсь!
– стукнув рудий по столу. Вн хотв надати свому голосу мужност, а замсть того навть пискнув в кнц фрази.

Зараз я знову зроблю вигляд, буцмто його не чую... гнорую... Вн схопить мене за грудки, тим самим вже на крок виявиться ближче до сво мети, тобто - набити мен пику. Неповага це реальний привд для сутички. А якщо додати сперечання, то шансв отримати стусанв буде бльше.

– До мене? То ж я чую, хтось пищить... думав миша пробгла, - кинув хлопцю.

– Помнш мня?

– А повинен?

– Дурачка валяш?.. Ну-ну! Уж забил, как мясо оленй крал?
– рудий поставив руки в боки.

Отже, вн ма намр мене звинуватити. Судячи з усього, я повинен "закипти".

– У кого?
– спокйно питаю у хлопця.

– Что "у кого"? Ти у нас мясо воровал!

– Де це "у нас"?
– вдповдаю питанням майже йому в тон, але спокйно, наче нчого не трапилось.

– Бляяя! На остров!

– Чиму остров? Твому, чи якому?

– Н строй тут дурачка!

– Та я серйозно не можу зрозумти, у кого де я мг вкрасти м'ясо... Це по-перше. А по-друге, звдки в тебе власний острв? Ти що, типу Айденус? Великий Маг?

Я вдпив пива, периферйним зором вдзначаючи д пдручних рудого десятника. Вони все ще чекали наказу, чи якогось знаку, щоб кинутися на мене. А навкруги, дивлюсь, вже мсцев босяки та голодранц почали збиратися. Очкують на виставу.

Рудий, замсть того, щоб лаятися, чомусь почав пояснювати, при тому довол довго й плутано, що я неправий. Вн так намагався довести власну точку зору, що аж розчервонвся. А я все попивав смердючу кислятину та продовжував робити вигляд, наче слухаю музику.

– Ей!
– хлопчина смикнув мене за плече.
– Я с км тут говорю? Ти шо ж, мня н уважаш?

О! Почалось! Нарешт хоч щось народив. Тепер треба очкувати на...

Не встиг я додумати, як дво чоловкв, що стояли з флангв, схопили мо руки щосили притиснули х до столу. Третй, який ховався за спиною, налг на плеч, не даючи мен можливост пднятися.

Оце я проавив початок бйки... Зараз рудий мен нс розквасить. Юшкою заллюся, це як пити дати!

Я не чинив опору , по-мому, це змусило нападникв трохи занервувати. Зробивши вигляд, що тиск на плеч змушу мене опускатися до столу, я нахилив голову потягнув чоловка позаду себе вниз. Вн пддався та налг сильнше. Рудий тепер не мг вдарити по обличчю, бо заважав стл, його напарник, який тримав мене за руку.

– А ну-ка, поднмт етого засранца!
– бадьоро прокричав хлопець, при тому закачуючи рукав на правиц.