Частина друга

– Ти на свою б подивився, красеню!

– А Нхаз його бодай, де ми?

– Ну пам'ять! Ти б поменше пив би, Першосвту. Мський трактир пригадуш?

– Та щось смутно...

– Ну так тебе там обдерли до цурки... синець пд оком поставили. А потм ти заперся до гберлнгв та витоптав м квти. Такий скандал трапився, що хай Сарн милу. Ми ледь вдбрехалися.

Першосвт рефлекторно помацав сво обличчя св, бормочучи пд нс, що гберлнгв пам'ята. А все нше, наче в туман.

– Слухай, ми з тобою вчора про баньку розмовляли, - згадав я.
– Пропоную сходити, тут недалеко... Ну а потм помо. Ти як дивишся?

– Зараз би водички... Вдро...

Ми спустилися вниз я попросив у одн з двчаток кухоль квасу. Поки та за ним бгала, помтив Заю. Неспшно наблизився до не тихо привтався.

– Доброго ранку!
– посмхнулася вона у вдповдь. На щчках загорвся рум'янець.

Ми трохи помовчали, дивлячись один на одного. Я знову вдчув, як десь всередин мене закипа кров. От не було б нкого поряд, впився б в ц солодк губки.

– Як вам у нас?
– тихим голосом спитала Корчакова.
– Чи все подобаться?

тут повз промчала двчинка з кухлем квасу, яка кинула пустотливий погляд в наш бк. В мене вдразу зародилось почуття, буцмто вона про щось здогадалась. Вд ц думки спалахнули кнчики вух. Можна було виршити, начебто х почали пдсмажувати на вогн.

– У вас дуже... е-е-е... дуже примно, - чомусь зняковв я, вдповдаючи За. раптом подумав, що вийшло якось двояко. Вдразу спробував виправдатися, але з рота полилось суцльне белькотння.

Корчакова мило посмхнулася. Ямки на щчках стали бльш помтними.

Запах... нжна бла шкра... тонк зап'ястя рук... завиток пишного волосся, який випав з туго коси, заплетено на голов... Я ледь встиг себе зупинити, бо вже навть нахилився до За.

– Якщо вам сподобалось, то це найголовнше, - промовила вона, трохи вдстороняючись.

Звичайно, я пдйшов не для того, щоб обговорювати наш нчн забави. Це був якийсь порив... внутршнй порив... Побачив Заю побг, буцмто песик за хазяйкою...

от зараз, стоячи бля не, я навть не розумв, що мен дал робити. А вона зняковло потупляла оч та нервово витирала руки свом червоним фартушком.

Чому ж я навть не намагаюсь хоча б взяти за долоньку? Звдки ця боязксть? Невже через страх почути у вдповдь щось непримне. Або побачити чись кос погляди?

– Сподваюсь... е-е-е.., - знову замекав я, як молодий баранчик, - е-е-е... що нчим вас не образив... вчора...

– Нчим, - замотала головою Корчакова. Вона пдняла було оч на мене, але вдразу ж потупила погляд, ще бльше вкриваючись червоними плямами.

Позаду почулися потужн ковтки, як жадбно робив Першосвт. Вн так налг на квас, що навть вдвдувач озирнулися.

Зая глянула в його бк та стримано посмхнулася. Я пробурмотв яксь слова прощання, про те що ми ще побачимось, хитнув головою та повернувся до свого товариша.

– Ти чого побг?
– спитав вн, витираючи рукавом рот.

– Та так... дзнавався що до чого, - знизав я плечима. тут же перескочив на ншу тему: - Нумо до бан?

За пвтори години, вже приввши себе до ладу, свж та сповнен бадьорост ми з Першосвтом поверталися назад до трактиру. Було помтно, що хлопцю значно полегшало. Та я вдчував великий прилив сил.

Ми пднялися до себе, я переодягнувся в ельфйський акетон, затягнув ремнь, причепив до пояса меч... дине, що так не виршив одягати, були плащ та шолом з пащею риссю. Вважаю, що це було б занадто... Вийду на вулицю вс почнуть шептатися в спину, мовляв, дурень якийсь сльський припхався. Тут таку моду н в грш не ставили.

Першосвт одягнув гберлнгськ подарунки, як виявились трохи завелик, проте хоча б не були рваними.

– Куди ми зараз?
– спитав хлопець, примряючи на голову мй шолом.

– Зними ту гидоту!
– посмявся я, глядячи на доробло, що стирчало у Першосвта на мактр.
– Отже, до полудня погулямо Торговим Рядом, а пзнше пдемо шукати Бернара... Ми з ним ще на корабл домовились сьогодн зустртися. Вн обцяв познайомити мене з Ельфйським кварталом.

– Та туди не всх пропускають, - промовив Першосвт.
– Як тльки прихали в порт, притопав до хнх ворт... А там вартов... та ще так пихат... Мовляв, куди сунешся? За прохд в Ельфйський квартал треба платити пв новоградки. Отаке!

– Платити? А якщо я там живу... чи прийшов по справах? Якась дурня!

– Так само я тод заявив. ледь по ши не отримав!.. Якщо, кажуть, нема мського дозволу... якогось папрця... то плати грош та не верещи! Ось так.

Першоцвт поклав на мсце мй шолом.

– Ти знаш, Боре, - насупившись промовив хлопець, - я звичайно людина бльш-менш терпима до нших... проте не люблю кривди... н в якому вигляд...

– Вибачай, але до чого ти ведеш?
– здивовано спитав я. Наче нчого не провщувало подбних бесд.

– Та за ельфв... за них думаю, - махнув свом немаленьким лапищем Першосвт.
– Чесно кажучи, не дуже хочеться йти до них.

– А що трапилося?

– Та бля тих же ворт до хнього кварталу трохи посварився з одним ельфом.

– Посварився?
– посмхнувся я, уявляючи цю картину.
– Що ж ти з ним не подлив?

– Та не в тому справа... Знаш, мен нод здаться, буцмто ельфи вважають нас, людей, якимись неповноцнними... Стою я бля брами, лаюсь з вартою... тут прожджа якась пихата ельфйська пика та кида в мй бк, мовляв, якого бсу в "цивлзовану частину мста пруть дикуни"! А потм додав, що мен помитися треба...

Першосвт роздратовано ляснув себе по колну.

– Та не переймайся!
– весело посмхнувся я. Мен чомусь подбна ситуаця дйсно розвеселила.
– Пес бреше на сонце, а сонце свтить у вконце... Хай той ельф свом помелом хоч бруквку оближе, а ми з тобою не собаки, щоб гавкати йому у вдповдь. А лпше, пдемо посндамо!

Моя поява внизу, в великй зал, одягненого вже не портовим матросом, а на ельфйський манер справила враження на двчат, що обслуговували враншнх вдвдувачв. Вони стали поводитися тихше, не настльки зухвало.... Навть, як здалося мен, з часткою якогось остраху.