Частина друга

– Тод я не розумю причини мо затримки. Якщо ви розумте, що це був самозахист...

– От що, друже, досить сперечатися! Йдемо по хорошому!
– сав ощирився та подав знак стражникам. вони поповзли вперед.

Я прикинув розстановку сил. Прорватися крзь двер не вдасться. Вкна ж занадто вузьк, щоб вискочити. Стражники, судячи з усього, церемонитися не будуть: заржуть на тому кнець. А от якщо здамся, то можна буде спробувати вирватися на вулиц.

– Добре, - я зробив крок вперед. Ми зустрлись з Жугою поглядами. Вдчуття, наче вн намагався заглянути мен в душу. - Я звичайно пду... проте попереджаю вдразу, що...

тут мене наче огорнула якась темрява. Останн, що пам'ятаю, як стрмко почала наближатись пдлога...

5

...Тупий бль пульсував в район потилиц. Саме вн привв мене до тями. Я обережно пдняв голову, боячись що вона зараз вдвалиться, або лусне, наче перестиглий гарбуз. Бль посилився, але разом з тим настала якась яснсть в думках.

Виявляться, я напвсидв-напвлежав в якйсь кмнат бля стни на холоднй кам'янй пдлоз з зв'язаними руками й ногами. Тут було замало свтла, тому оч не вдразу змогли роздивитися обстановку навколо.

– Добряче тебе причастували, - промовив чийсь голос. В нтонац незнайомця заграли нотки рон.
– Мабуть, думав: "От вийду зараз з шинку з цими бовдурами-стражниками на вулицю, тод шукайте втру в пол! Дремену свт за оч". Так?

Я повернувся вбк голосу, але нервне свтло дохло свчки та туман в голов не давали можливост достатньо розглянути чоловка. Вн сидв за величезним столом, склавши руки на грудях наче якась статуя.

– Що, к Нхазу, тут вдбуваться?
– запитав я, облизуючи пересохл губи. Бль хоч неквапливо, але вдступав.

– Сам хотв би знати!
– якось розлого вдповв все той же чоловк.

Я змг трохи повернутися та, напружуючи зр, незабаром зрозумв, що перед мною сидить сам Жуга сав.

От, Нхаз вас всх бодай! Що ж це сталося? Я, виходить, в Розшуковому приказ?

Не дивлячись на власну нервознсть, нахабно кинув саву:

– У мене не той настрй, щоб словами грати. ми ж взагал не в балаган... врешт решт...

– А ти, друже, бачу не бздун!
– Жуга раптом нахилився вперед втупився в мене свом колючим поглядом.

– таке маленько...

Ну що ж, Боре! Битися, так до кнця... А ховати хвст - то собача доля.

сав встав та неквапливо наблизився. Лежачи на пдлоз, мен здавалося наче його фгура була занадто високою. Ледь не до стел.

– Ратмире, Ратмире... який же ти, к Нхазу, Ратмир! Адже насправд тво м'я Бор!
– промовив Жуга. Це була скорше констатаця факту, нж просторкування.

– Можливо, - процдив я крзь зуби. Те, що знали мо справжн м'я ще бльше насторожувало.

– Ммм... Дйсно, що "можливо"... Ти навть не уявляш, наскльки близький до правди. Знаш, куди потрапив?

– Не дурний-бо... Це Розшуково приказ.

– Точно так, - недобре посмхнувся Жуга.
– До реч, за тебе вже приходили замовити слвце... Ельфи... Т ще пронири. Вже дзналися, що ти тут... Проте саме по соб це не дивно, адже на тому загадковому... тамничому остров ти виявив вбивць Клемента д Дазр... Виявив та вбив х за негласним проханням Аманди.

– що?
– напружився я.

– Виходить, ти нбито працюш на родину д Дазр... Отаку сторю мен зараз пропонують взяти за факт... Цкаво, так?

– Що тоб "цкаво"?
– я навмисно говорив з неповагою, навмисно тикав. Подивимось наскльки вистачить цього Жуг.

Той присв бля мене навпочпки. Ми зустрлися з ним поглядами.

– Цкаво, що це лише один бк стор, - вдповв сав.
– А ось з ншого розповдають не менш захоплюючу казочку.

– Ти про канйську шляхту зараз торочиш?

– Угу... З слв шановного панства, яке ти примудрився образити, будучи на тому клятому остров, виходить наче...

– Дай вгадаю. Наче я найманець?

– Найманець... вбивця, який був знайомий з бунтвниками. А саме з Сверськими.

– Овва! Так вони не захищаюсь цю смейку?

Жуга почухав нс та загадково хмикнув.

– За повдомленнями, - неголосно промови вн, - як нам передали до нападу на Клемента його алод, виходило, наче ти прибув з нгосу... та був рекомендований в загн особливих доручень. Так?

Це переврка, чи що?
– промайнуло в голов. Тон, з яким сав мен все це розповдав, не обцяв нчого хорошого. Було в тому щось пдступне, якась пастка...

– Якщо ти кажеш, то так, - спробував знизати я плечима.

– Ммм... одна бда... В живих вже нема жодно людини, яка тебе рекомендувала!

– Тобто? що ж ними трапилося?

– Померли!
– якось рончно вдповв сав.
– Мало того, ми не змогли найти нкого з нгосу, хто би знав тебе особисто... Вс описи непрям... Хтось щось чув, та не бльше. Цкава розповдь?

– Цкава, - вичавив я з себе.
– що ж, вс листи з рекомендацями несправжн?

– Як раз напроти! Справжн!

– Так що ж ви хочете?

– Розбратися, - Жуга почав ходити туди-сюди, заклавши руки за спину.
– Хочу ретельно у всьому розбратися. Знаш, Боре, ще один нюанс, як то кажуть ельфи. Ще одна особливсть... Це звти деяких свдкв, як повернулися з острова разом з тобою. За ними виходить нбито ти дуже непогано володш мечем, влучно стрляш. ось ще сьогодн з'ясувалося, що в рукопашнй непогано вправляшся... Отже мамо наступн цкавинки. Ти спритний, хитрий, у вдмннй форм... жорстокий до супротивника... непоганий тактик, - все це Жуга перераховував, роблячи крок за кроком у напрямку свого столу. Потм раптом зупинився , повернувшись до мене, кинув: - Оце пдготовка!

– Чи не диво! Стрляти, фехтувати... Що там? Битися на кулаках? Сходи в слобдськ шинки, ти там не таке побачиш.

– Уж поврь мн! Я н такх повдал на свойом вку. кто ж тбя, братц, подготавлвал? Точно не ми... не канйци... Стль не тот...

Жуга сипав ельфйськими слвцями. Може хотв мене чимось вразити, а може то була його особливсть... Проте через це я не завжди встигав второпати значення сказаних речень. "Тактик", "нюанс", "стиль"... Десь на пдсвдомому рвн я нбито був близький до розумння, але все ж сердився через подбн забаганки сава.