Частина друга

Ми з Першосвтом присли за вльний стл, потм добре посндали, розрахувавшись рушили до мста. У Торговому Ряду пролазили дуже довго. Навть втомилися. Оглянули рзномантн лавки, послухали глашатав, що голосно оголошували столичн новини... До реч, до сих пр нхто з них нчого не сказав про Горшок. Це мене одночасно насторожувало, дивувало.

знову Торговий Ряд наче випивав з мене соки. Тиснява, духота, гомн... Аж-но в голов загуло.

Десь к полудню притопали до ворт в Ельфйський квартал. Тут дйсно стояли дебел вартов, як з серйозними обличчями спостергали за натовпом. Дехто входив та платив грош, нш проходили без цього... я, спостергаючи за тим, не мг зрозумти механзму подбного вдбору. Няких дозволв, папрцв або ярликв нхто не демонстрував.

Ми з Першосвтом присли бля стни, очкуючи на появу Бернара. Пройшло десь з пвгодини, перш нж той вийшов з прозду. Вн довол тепло з нами привтався та тут же запросив йти слдом.

– Звичайно, - почав ельф свом повчальним тоном, - до нас приходять вже ввечер...

– Чому це?
– пробасив Першосвт.

– На вдмну вд вас, людей, ми - нчн створння.

Хлопець невдоволено хмикнув та глянув в мй бк, буцмто хотв знову пдкреслити, мовляв, бачиш як пихат... А я ж казав!

– А нас пропустять?
– запитав у Бернара.
– Чи прийдеться платити?

– Пропустять, - кинув паладин. А потм спробував виправдати свох одноплемнникв: - Подбне зроблено, щоб вдсяти волоцюг та п'яниць, яких в Торгову Ряд хоч греблю гати. До реч, дивиться за своми язиками.

– Це навщо?
– насупився Першосвт.

– Бо як зайдете в наш квартал, можете х випадково проковтнути!
– посмхнувся ельф.

Здаться, це був жарт. Але ми з Першосвтом того не оцнили.

Вартов дйсно не вимагали з нас грошей. Один з них, високий чорноволосий десятник, кивнув Бернару, буцмто свому знайомому, та щось сказав по-ельфйськ. Паладин весело вдповв та потягнув нас дал.

Тльки-но минули арку вийшли з ншого боку ворт, як народилось вдчуття, що ми потрапили в зовсм нший свт. На якусь мить я навть розгубився.

– Я ж попереджав про язик, - посмхнувся Бернар.
– це тльки початок.

– Та ну тебе!
– вдмахнувся я.

Ми неспшно рушили по бруквц.

Псля галасу, духоти та смороду Торгового Ряду, в цй частин столиц було неймоврно затишно та прохолодно. Ми крокували широкими вулицями, вздовж яких височли величн будвл, крит нжно-голубими дахами. Фасади були прикрашен арочними вкнами, з котрих в прямому сенс струменв теплий бурштиновий свт. Це було так дивно, що ми з Першосвтом навть протерли оч.

Н, дйсно, це не лхтар. Це вкна. Але яким чином вони випромнювали свтло, було загадкою... Справжн лхтар, до реч, тут також були. Вони висли на стнах будвель у вигляд величезних куль в бронзових витюватих оправах.

Тишина... спокй... умиротворення... Йдеш оглядашся... Того очкуй, що спткнешся носом заришся. Але насправд цього не вдбудеться, бо настльки рвно та чисто бруквки не було навть в центральнй частин Новограду, бля Башти Айденуса. Вдчуття, наче тут навмисно вимивають.

Будинки були густо вкрит позолоченими узорами. Тепер зрозумло чого сюди, в Ельфйський квартал, не всх пропускали. Мабуть бажаючих щось виколупати з стни знаходилось чимало.

На вуличках росло багато дерев, але й не таких, наче лахматий бродячий пес, на якому в ковтунах вже бджоли оселилися. Акуратн, струнки, з пдрзаними глочками та кронами. Дивишся, аж око рад. Липи, клени, ясен... Правда, серед знайомих дерев побачив яксь дивн з конусоподбною кроною та з листям бордового кольору...

Росли квти. Правда на вдмну вд Гберлнгського кварталу, палсадники якого можна було порвняти з занедбаною лсовою галявиною, мсцев квтники виглядали просто казково.

А як серед них царювали кольори! Блоснжн, жовтогаряч, червон, блакитн... Обрамлен смарагдовою травою, квти перетворювали клаптики земл на чарвн килими з дивовижними узорами. Рзноманття фарб пестило око, навювало спокй та благодать.

Тут там бачились численн фонтанчики, рукотворн ставки з кольоровими рибками. Поряд стояли рзьблен металев лави.

Бернар вв нас мало не за руку. Ми крутили головами на вс боки, розумючи, наскльки смшно виглядамо в усй цй пишнот.

Ельфв навколо було небагато. Бернар пояснив, що бльшсть з них зараз вдпочива.

– А ось увечер тут гаряче, - паладин чомусь пдморгнув нам, явно на щось натякаючи.

Ми ще з пвгодини вештались цим кварталом, поки Бернар не вказав на одну з будвель:

– Нам сюди.

Ми з Першосвтом зупинилися та втупилися один в одного. В наших очах легко читалось питання: "А куди, бодай тебе Нхаз, Бернар нас затягнув"?

Паладин мж тим пднявся сходами та зупинився бля величезних оббитих бронзою дверей. Ми ще раз озирнувся рушили слдом.

Стулки на диво вдчинились дуже легко, буцмто були невагом. Ми побачили довжелезну розкшну залу, де неметушливо ходило десятка зо два рзношерстих ельфв. Вони навть не звернули на нас уваги, продовжуючи займатися власними справами.

– Чекай!
– схопив я Бернар пд лкоть.
– Де ми?

– Це ельфйська мся... Не бйся, тебе сюди запросили.

Я оторопв. А як же прогулянка мстом? Як знайомство з кварталом? Це ж треба так попастися! Водили, як бичка, а потм затягнули в стйло... Тобто - в мсю! Вже й не вдвертишся.

Бернар смливо рушив вглиб зали до високого статного ельфа в довгому крислатому капелюс. Бля нього крутилися дво озброних вартових, як кидали в наш з Першосвтом бк насуплен погляди. Паладин перекинувся парою фраз з незнайомцем потм вся ця делегаця рушила до нас.

– Пане д Ардер, - голосно начав Бернар, звертаючись до ельфа, ледь вони наблизились, - дозвольте представити вам Бора Головорза.

Титул рзонув по слуху. Я ледь не крякнув вд несподванки. А Першосвт збентежено затупцювався на мсц, наче йому приспчило подзюрити.

– А це, - продовжував Бернар, звертаючись уже до мене, - глава нашо ельфйсько мс в Новоград - ясновельможний П'р д Ардер.

– Доброго дня!
– голос П'ра був якимось нуднувато-солодким, наче свжий мед. Вн поважно кивнув головою спробував натягнути на обличчя посмшку.

– Доброго дня!
– вторив я, намагаючись пригадати, що треба робити в присутност поважно особи. Кланятися, чи також кивати головою. Вибрав останн. Сам розхвилювався, вд чого ледь не почав закатися: - Я-я-як я розумю... е-е-е... це ви шукали зустрч з мною, посилаючи свох людей в трактир "Красний птух"?

– Так, ми хотли повдомити вам, Боре, що пан Аманда вдбула на Тнебру. Вона просила передати, що ви поки залишатесь в столиц... та повинн всляко сприяти нашй мс.

– Повинен?
– про всяк випадок перепитав я. Згодний, тон вибрав грубуватий.