Частина друга

– Я про це не сперечаюсь, - вдповла Мара д Дюсер.
– Згодна, що по свой природ ми, ельфи, бльш шляхетн... бльш цивлзован...

Оце заява!
– я ледь не крякнув вголос. Хоч би посоромилися те казати при нас з Першосвтом.

– Але звернувшись до Нхаза, - продовжувала Мара, - джуни багато в чому нас обгнали. Поки ми прославляли деали Краси, вони боролися з Драконами. Мало того - перемогли х!.. Отже, вдвернувшись вд Свтла прийнявши Тьму, ця цивлзаця стала не менш могутньою, нж ми сам. Й скажу прямо: багато хто до цих пр вважа, що може так виявитися, наче саме вони вдкрили портал в нший свт, закликали сюди демонв, як згодом знищили Сарнаут.

– Ви до чого нас призивате?
– довол голосно сказав Фелкс.
– Щоб ми, ельфи, також вдвернулись вд Сарна?

Мара якось презирливо глянула на нього.

– Мен здаться, - подав голос ще один ельф, якого Бернар назвав Нораном д Плю, який був одним з найбагатших купцв Новограда, - що ми вдхилилися вд теми.

Ельф оглянув всх присутнх, дочекався коли заволод загальною увагою, потм важно продовжив:

– За своми суперечками хто та коли першим чомусь там навчився, ви забувате про те, що ми, ельфи... та й вся Лга втратила цлий алод з усм, що там було. Врятувалась якась невеличка частина...

Тут пднявся гул, який миттво заглушив голова мс.

– Спокйнше!
– рзко промовив вн.
– Нхто та нчого не забув, пане Норане... Йде слдство, йде розгляд ц справи як в нашому кол, так серед канйцв. Я вчора вечор мав розмову з деякими представниками хньо влади... запевняю, вони вднеслися до ц под з усю серйознстю, бо серед нападникв... серед заколотникв виявилися представники деяких вдомих шляхетних родв... А ми з вами тут збралися, щоб вислухати одного з свдкв.

П'р д Ардер зщулився та повернувся до мене.

– Отже, пане Боре, - почав вн якимсь сухуватим тоном, - ми послухали вашу розповдь... Проте все ж не можемо не спитати про власну думку.

– Стосовно чого?

– Ви в деякому род стали частиною заколоту проти Клемента д Дазр...

– Як це так?
– ледь не вскочив я.

– Ви мене не правильно зрозумли. Справа в тому, що вам прийшлося стикатися з заколотниками... як з середовища ельфв, так серед канйцв. То ж нам хотлося б знати вашу думку, стосовно того, з ким ми... з ким ви малу справу.

Я кинув погляд на Бернара. Той зробив непомтний знак, мовляв, будь вдвертим. Так треба.

– Гаразд, але попереджую, що ви сам запитали!
– промовив я, пднмаючись на ноги.
– Будь-який заколот ма пд собою тльки одну мету - повалення влади. Вважаю, ви сам розумте, що проти сили завжди знайдеться нша сила. Вона дивиться на цей свт накше... Спотворено чи н, то хай виршують моралсти. Головне зараз зрозумти, яку мету переслдують ваш супротивники. Отже, вбивство Клемента... це що? Навмисний крок або випадковсть? хто за ним стоть? Невдоволенн канйц чи ельфи з проклятого Дому? Чи вони дяли разом, так би мовити, об'днан одню метою?

– ви знате вдповд?
– спитав Фелкс.

– Я можу тльки припускати. перше, що кидаться в око, як би воно примтивно не звучало, так це приналежнсть канйцв-заколотникв до шляхетних родв... Ви, ясновельможний П'ру, тльки-но згадували про дрбниц, як й складають цлснсть картини. Так чому б не подивитись на нападникв окремо один вд одного.

– Цкаво... цкаво... Продовжуйте, Боре.

– Тобто "мета", наприклад, канйцв цлком може бути простою: повернення власного впливу, який був за часв Валрв. Що до д Дюсерв, то вони, здаться, прагнули зайняти мсце серед нших Домв, як то було в стар часи. А ще краще - виграти на вашому Великому балу керувати ельфйським народом. Друге питання, яке подну оц вс дрбнички, це те, як все зв'язати з Клементом д Дазр. Що вн м всм зробив? Що вн такого мав проти них?

П'р д Ардер навть нахилився вперед. Вн довго дивився на мене, погладжуючи сво пдборддя.

– А я говорив, що вн не дурень, - раптом порушив тишу Фелкс д Грандер.
– Лок мав рацю: ти, Боре, добре розпзнаш суть речей.

Я озирнувся. Вс ельфи втупились в мою персону з здивованим видом. Здаться промова х трохи вразила, хоча я не сказав анчого позамежного чи надрозумного.

П'р д Ардер пдввся та поспшно наблизився до мене.

– Слухайте, - якось солодкувато пробурмотв вн, - а що скажете про наш квартал? Сподобалось?

Я оторопв. До чого тут це? В голос же промукав:

– А-а-а... е-е-е... непогано...

– Ви ще не бачили його ввечер, - голова мс обняв мене за плеч та потягнув вбк дверей. Здаться, мене хочуть здихатися.
– До реч, - солодкувато пдспвував д Ардер, - сьогодн перший день свята Покровителя Арга. Скоро почнеться вистава. Шарль д Вевр, наставник бардв, обцяв показати щось неймоврне... Вам, обов'язково треба глянути. Виршено! Бернар супроводить вас, так би мовити, прогулятися по ельфйському кварталу.

– З великою охотою, - вдгукнувся паладин, пднмаючись з подушок.

– Корвн! Летус! Забезпечте наших друзв всм необхдним, - повернувся П'р до нтендантв.

Мен навть слова не дали сказати. Деклька секунд я з Першосвтом вже був оточений служницями, як провели нас до виходу з мс.

– що це було?
– розгублено спитав хлопець, ледь зачинилися стулки дверей.
– То притягнули сюди, а зараз нахабно випхали назад. Ти щось розумш?

Ми стояли на вулиц озираючись навсбч.

– Здаться, справа в мен, - припустив я.
– Невже чимось х налякав?

З дверей вийшов Бернар. Вн показав невеликий капшук з грошима посмхнувся:

– Наказано вас розвеселити.

– Як мило, - удливо промовив я.
– Схоже на вдкупн...

– Та ти даремно не скалься!
– зауважив Бернар.
– Мсце дурнуватого вояки було тобою промняне на розумника. Отже тепер ти для них небезпечний. Це ж треба стльки м наговорити!

– А що, власне, такого я м розповв?
– обурився я.
– що значить "м"? Ти що ж не в хнй компан?

– Я сам по соб...

– А як же "наказано розвеселити"?

У вдповдь Бернар одарив мене сердитим поглядом.

– До реч, навщо ж ти подавав мен знаки?
– причепився я до паладина. Ми неквапливо рушили по вулиц.
– Навщо пропонував бути вдвертим?

– Дурню! Я навпаки показував тоб бути обережним... А ти виклався, наче на сповд.

– Очманти!
– плеснув я долонями.
– А хоча, може то й на краще. Не сподобаюсь - хай виганяють.

– Смшна ти людина... навна... У подбних грах кожна фгура ма сво значення. ось замсть того, щоб зграти роль "тупого вояки", вд якого те потребують, що пти та щось принести, тоб закинуть таки завдання, що хай Сарн милу!