Частина друга

Сонце вже сховалося за будинками. Небо набуло яскраво-червоного вдтнку. Лхтар на стнах будвель налилися теплим свтлом. Я вдйшов за кущ та подзюрив пд стну.

– Рука помощ!
– раптом пролунало ледь не над самим вухом.

Вд несподванки я здригнувся трохи не налив соб на носки чобт.

– Будеш так пдкрадатися, - кинув через плече, - отримаш наступного разу стусана.

Поруч стояв непримтний молодий хлопець в синьому жупан. Те, що вн так тихо наблизився, мене насторожило.

Я закнчив справу, заправився та сухо спитав:

– Що тоб?

– Ви б н хотл проуляца до Блова озра?

– Я не рибалка. Мен те не цкаво.

– А там свох рибаков хватат, - хлопець зщулився.
– Дло в друом. Надо б вияснть ко-што.

– Завтра вранц приходь до шинку За Корчаково... до "Краснова птуха"... Якщо прийдеш то поговоримо що до Блого озера.

– Хорошо... Прду. Ми парн настойчви.

Хлопець недобре посмхнувся рзко кивнув головою на прощання. За хвилину вн зник за рогом, а я озирнувся та неквапливо пшов всередину ресторац...

7

...Спав я погано. Крутився. Все через т клят думки. хто х тльки створив? Кому з богв було так весело, що вн надав людин можливсть мркувати, та й мало того - робити те перед сном?

Псяче хутро! Та йдть ви геть! Завтра зранку загляньте, а не зараз!
– знову я перевернувся на нший бк, наче це могло допомогти мен заснути. Але щось всередин завзято гризло свдомсть, тим самим вдганяючи бажаний сон.

Рядом тихо посапувала Зая. Вона скрутилася калачиком, буцмто маленька дитинка, та щльно притислась до мене спиною, обпалюючи свом гарячим оголеним тлом. Але жноча присутнсть також не заспокоювала розбурханий розум.

Мабуть нтутивно я вдчував, що вийшов на якусь нову стежку у власному житт. тому напевно мозок зараз намагаться вияснити мо мсце в тй гр, яку затяли ельфи. До реч, згадував я про сава. Про "руку допомоги". В результат отримав таку кашу думок, що сам Нхаз не розплута!

Врешт-решт свдомсть втомилася я провалився в глибокий сон.

знову бачив в ньому корабл з хижими контурами... чись мертв тла... ту тамничу фгуру, яка схилилась над мною... Залзна маска закривала лише половину обличчя. Незнайомець вдкрив рот, наче хотв щось сказати. з темного отвору гучно понеслося:

– У-у-у...

– ...ркууу!
– закнчив хазяйський пивень за вконцем. Ще мить вн знову загорланив: - Ку-ка-р-кууу!

Псяче хутро! Я ледь не звалився на пдлогу. Де? Що? Хто?.. Тьху ти! Це ж я в кмнат у Корчаково!

За поряд не було. Мабуть знову "чаклу" в подклет.

Ранок був похмурим, як мй настрй. Чомусь в голову знову ползли яксь недобр думки. Видно все ж вчорашнй день тому виною.

Сндали ми з Першосвтом рунтовно. Я його вдразу попередив, що вечер може не бути.

– Чого це?
– затягнув вн, немов вередлива дитина.

– А того!
– рзко вдповв я, приятель зрозумв, що мй настрй бажа кращого.
– Сндамо, збирамося висувамося. хати далеко.

– хати?
– перепитав Першосвт.

Я не вдповв, а лише продовжив сти.

Рано вранц, ледь вийшов на двр освжити голову, тут же зткнувся з вчорашнм посильним з Розшукового приказу.

– Ти що ж, пд стнами трактиру ночував?

– роздратовано спитав я. подзюрити наодинц не виходить!

Хлопець звнув та пробурмотв якесь привтання. А потм, ще раз широко роззявивши рота, почав казати, що мен треба сходити до якогось там вана Овсова, та взяти у нього коня.

– ван Овсов?
– посмхнувся я.
– Що за прзвище?

– Прозвщ, как прозвщ!
– знизав плечима посильний. Вн витягнув з кишен капшук та протягнув його мен.
– Вот дньг на походни расходи. Отчйота за нх ми н трбуем, но... но Жуга просл прдать, што обично во "просьби" виполняют... с большой охотой... Нкто н отказиваца н расказиват, што н можт сдлать...

– Ось що, хлопче, передай свому Жуг, що про подбн "нагадування" вн може забути. Принаймн, коли звертаться до мене. Второпав?
– я нахилився вперед.

Посильний скорчив таку пику, наче проковтнув жирну муху, тепер готуться блювати.

– Вам щйо што-та нада?
– спитав вн.
– Как-то пожланя?

Я на мить задумався, а потм прямо заявив, що хотв би отримати непоганий лук ще один меч.

– Харашо!
– кивнув хлопець та повдомив, що мен занесуть трохи пзнше.

ледь ми з Першосвтом сли сндати, якийсь чолов'яга дйсно притягнув зброю. Лук був досить непоганий. Тятива новенька. Меч також стерпний. Я примряв його, махнув пару разв, та вдав товаришев.

– Тримай! дивись не пропий!
– закинув йому.

– Та чого ти!
– образився Першосвт.
– То вийшло випадково... Так куди нам хати?
– причепився вн з питаннями.

– До Блого озера...

– Агов! Далеченько! що там?

– Справа...

Вдповв грубувато. Хлопець знову вдчувши, що я чимось невдоволений, потупив оч та ображено заторохтв ложкою по мисц.

– Ти все рвно не знаш, чим себе зайняти, - додав я.
– Чому б з мною не розважитися?

– Щось не помтно буцмто ти деш розважатися. Що то за справа?

– Розшуковий приказ просить допомогти.

– Хто? Що?
– парубок аж застиг.

– Не горлань на весь трактир, - цикнув я.
– Ти з мною, чи н?

– Ну... з тобою...

– Тод сндай веселше! Поговоримо по дороз.

Вчора, до реч, я пропонував Бернару пти з мною. Ледь ми вс вийшли з "Бурштинового гроту", спитав у ельфа про його плани на завтра.

– А що ти хочеш?
– зупинився паладин.

– Та мен одна справа пдвертаться...

Наш погляди схрестилися. Ельф трохи зачекав та обережно спитав:

– В яку авантюру ти намагашся всунутися цього разу?

Я озирнувся та неголосно розповв про пропозицю збоку Жуги сава.

– Отже, ти погодився працювати в Розшуковому приказ?
– вислухавши мене, проговорив паладин. Здаться вн був незадоволений.
– що ти хочеш вд мене?

– Скорш за все завтра вже запропонують якусь справу. Натякають про Бле озеро...

– що там?

– Хтозна!..

– Тод все ще не розумю, навщо тоб я.

– Чесно ззнаюсь, що й сам не знаю... Можливо хочу мати поряд надйного товариша.