Частина друга
Шрифт:
– Небезпечн?
– Не без того.
Ми мовчки уставились один на одного. Я сердився, що все ж попався на ельфйський гачок. А от Бернар, звсно, встиг вмити руки.
Привести нас з Першосвтом сюди не було його забаганкою. Навть сан та приналежнсть Церкв не дали можливост паладину обйти цю "просьбу" мс... Адже, впевнений, його примусили до того.
Друге питання, що Бернар мг би й порадити, як мен поводитися на цй зустрч. Часу для того було достатньо... Паладин просто вдсторонився... зграв роль провдника...
– що тепер робити?
– спитав я у нього.
– Не хочу здатися вам снобом,
– На поцновувачв музики ви не тягнете.
– Дуже дотепно!
– хмикнув я.
– Але чекаю щось бльш серйозного, нж паладинськ жарти.
– Мен нчого тоб запропонувати. Так чи накше ти все одно будеш знаходитися пд протекцю Дому д Дазр. Можу лише порадити не квапитись з виконанням завдань П'ра... Посилайся на те, що ти служиш Аманд. Це допоможе виграти хоч якийсь час.
– Затягнув нас в ельфйськ тенета!
– сердився я.
– А тепер пропону клети дурня...
– Ти сам себе затягнув... ще на тому остров...
– Можна подумати, що в мене був вибр.
– Теж саме скажу про себе.
– Та припинить ви сперечатись!
– прикрикнув Першосвт.
– Раз ми в Ельфйському квартал, та ще й при грошах, то може справд погулямо?
– Душа жада свята?
– посмхнувся Бернар.
– Гаразд... два варанти. Перший, це вдвдування винно ресторац "Бурштиновий грот". Затишна обстановка, примна музика , звичайно, вино, вино вино.
– А друга?
– запитав хлопець.
Тут Бернар чомусь подивився на мене:
– Друга, це Будинок Камелй. Флрт, одноденний романчик й... таке нше...
Оч Першосвта розширилися, а на обличч з'явилася дурнувата посмшка.
– Однозначно перше!
– заявив я.
– Той грот далеко?
– Десь з пвгодини ходу, - промурчав Бернар, повертаючи на ншу вулицю. Ми рушили за ним слдом.
Прогулянка тривала трохи довше. До реч, на вулицях побльшало ельфв. Стали з'являтися люди... А одного разу побачили й гберлнгв. Нарешт ми дсталися до просто з виду таверни, над входом до яко на вивсц ажурними буквами значилося "Янтарний грот".
– Ось прийшли, - посмхнувся ельф.
Всередин було дуже затишно. Знайшовши порожнй столик, ми зайняли його стали очкувати обслугу. На мо здивування, в цй ресторац не сидло жодного ельфа.
– "Бурштиновий грот" - тльки для нших рас, - пояснив Бернар.
– Т, хто бажа розважитися в Ельфйському квартал, ходять в пару-трйку подбних мсць. Ну , звичайно, в Будинок Камелй.
Тишу прохолодною зали, освтлено тльки лхтарями-кульками яскраво-золотого кольору, раптово порушили звуки флейти. За мить пдключилися тамбурини. тут же клька жночих голосв струнко затягнули якусь веселу псеньку на ельфйськй мов. Ми з Першосвтом озирнулися та побачили на високому помост в лвому куточку таверни молодих двчат-ельфйок, одягнених в довг червон сукн з золотими узорами.
– Ти часто тут бував?
– запитав я у Бернара, коли той заказав нам вина та пости.
– Я взагал мало вдвдую подбн заклади, - з серйозним обличчям вдповв той.
– А що ж так?
Паладин невдоволено вдмахнувся та раптом кинув:
– А ти вже, кажуть, встиг в Розшуковому приказ вдмтитись?
– Нчого соб!
– посмхнувся я.
– Все ви знате!
– Зна тльки той, кому треба.
–
що ж "требники" ще знають? Як я туди загримв?– Мся вдряджала до Жуги переговрника, - вдповв Бернар.
– Мабуть успшно, якщо тебе вдпустили.
– Мабуть успшно, - стримано посмхнувся я.
– Знаш, друже, мен нод здаться, що Лга сама себе похова, бо ця прихована боротьба за верховенство в нй згубно вплива на днсть... Ельфи, люди, гберлнги - нби й разом, але постйно хтось з них намагаться перетягнути на себе ковдру.
– Це н для кого не секрет, - вдмахнувся Бернар.
– Якби не загроза з боку мпер, то вже давно...
У цей момент нам принесли частування. Ми добре закусили, потм випили та паладин продовжив перервану розмову:
– До реч про "ковдру". А ти, Боре, знаш, чому виникла ворожнеча серед раси людей? Мж вами, канйцями, та хадаганцями?
– У загальних рисах. Буцмто Тенсес Нзб щось не подлили...
– Ех, люди, люди, вам...
– ...вам власна сторя не цкава, - перекривляв я паладина, продовжуючи за нього фразу.
– Цкава, - подав голос Першосвт.
– Мен мй батько дещо розповдав... Коли вн на Святй Земл воював, то все це чув вд священикв.
– Ну, давай, розкажи нам, - махнув я рукою.
Хлопець зняковв, але все ж взяв себе в руки почав:
– Ми, люди, прийшли з пвноч. Це було за часв Старо Ери. Племена аро - так тод звалися люди, - Першосвт облизав губи. Видно, що подбна промова йому давалася важко.
– потрапили ми... на руни мпер джунв... В цей же час туди з сходу прийшли орки. Людям довелося об'днатися пд проводом двох Великих Магв - Тенсеса Нзба, щоб подолати орду...
Бернар зупинив жестом Першосвта, явно шкодуючи його:
– Давай я продовжу, - посмхнувся ельф.
– В кнц третього тисячолття Старо Ери ви, люди, дйсно облаштувалися на рунах мпер джунв. Тод й з'явилася держава Каня... Я про те вам колись розповдав.
– Ти про боротьбу мж Тенсесом та Нзбом?
– спитав я.
– Так... так... Новй держав був конче потрбний правитель. при чому один, а не купа... Претендували обидва маги, у обох були як прихильники, так вороги. Зрозумло, що подбне протистояння призвело б до громадянсько вйни. Щоб цього уникнути, Тенсес та Нзб прийняли ршення про подинок. Хто перемг, ви вже знате...
– Тенсес, - захитав головою Першосвт.
– Так... Нзб же потрапив в пвденн пустел... туди, де колись жило плем'я людей Зем. На той момент в цих землях жили кочов людськ племена. Вони досить привтно прийняли Нзба... Все через те, що серед х народу снувало пророцтво, мовляв, настане такий день, коли "в золотих псках пустел з'явиться людина, котра впаде з неба", яка поведе хадаганцв до панування над всм свтом. От так справи!
– Тобто через цю... цю... дрбничку... й виникло протистояння мж мперю та Лгою?
– здивувався я.
– Тод вони ще не були н Лгою, н мперю... А ти, Боре, чекав якихось билинних сторй?
– посмхнувся Бернар.
– Все в житт вдбуваться через якусь дрбничку... А вже пзнше до не додають вигадану легенду. Мало того, ще й з моральним пдтекстом.
– Звдки так пзнання?
– спробував пдколоти я Бернара.
Той хмикнув та потягнувся до келиха з вином. Я догриз свою порцю смажених перепелв, допив вино й вийшов освжитися на вулицю.