Частина друга

– Тобто?

– Хочу командувати полком - плачу стльки-но грошей. ось я в же генерал... Маю грошей поменше - буду полковником, або сотником... куди воно таке годиться? Тож не дивно, що ви, канйц, в деяких випадках бездарно програвали хадаганцям.

– А давай без цих звинувачень!
– насупився Першосвт.
– Можна виршити, наче ви, ельфи, могутн вони.

Бернар затягнувся, розтопирив нздр та пустив крзь них дим.

– Гаразд... мабуть дйсно зараз не варто про те сперечатися... Отже, псля падння старо столиц, Айденус порадившись з деякими мудрими головами видав указ про формування ново арм. До лав вдтепер вдбирають тих, хто бажа саме служити деалам Лги. туди беруть не дивлячись на глибину та наповненсть кишень чи капшукв... Отже шляхту посунули вбк, лишили привлев. тепер серед командирсько ланки чимало простолюдинв...

– А верський?
– спитав я.

– Вн шляхтич... але з нових... Лга для нього понад усе!
– закнчив свою розповдь Бернар вдомим девзом.

Тут розчинилися стулки дверей до кмнати тихо увйшло шсть ельфв. Вони церемонно вклонилися голов мс та по його запрошенню розслися на вльних мсцях. Нас з Першосвтом вони нби й не помтили. Бернар нахилився до мене тихенько встиг декого представити. Серед делегац, як виявилося, були члени так звано Мало ради столично мс, в яку входили наставники, купц й представники Церкви.

– Шановне панство!
– звернувся до ельфв П'р д Ардер.
– Дозвольте вдрекомендувати вам Бора Головорза його товариша... е-е-е...

– Першосвта, - пдказав я. Знову цього "Головорза" притягнули.

– Так-так... Ми тльки-но говорили про того тамничому мага, що був на остров...

Ельфи, почувши те, раптом вс разом заговорили. Оскльки я взагал не знав хню мову, то мен було важко зрозумти, що х збентежило. П'р призвав всх до тишини попросив мене розповсти про Безменного.

– Наскльки нам вдомо, - голова мс кинув погляд убк Бернара, - ви з ним про щось говорили наодинц.

– Це були особист розмови. Вони не стосуються його, як особистост... Мова йшла про мене.

– Про вас? А що не так?

– Ще раз кажу, це особисте!
– холодним тоном повторив я.

Д Ардер стримано посмхнувся та знову попросив розповсти про тамничого незнайомця. Я кинув погляд на нудьгуючого Першосвта та видав все те, що колись казав Аманд. Не бльше.

Псля закнчення розповд деякий час висла тиша. Мен здавалось, наче вс очкували на дозвл з боку голови мс. Той вдклав люльку та, склавши руки на грудях, втупився кудись вдалечнь.

– Послухавши пана Бора, в мене склалася думка, - почав один з ельфв, якого Бернар назвав Фелксом д Грандером, який був наставником чарвникв Новограда, - що той старий маг насправд може бути джуном. Останнм у свому род.

– Що за абсурд!
– втрутилася в розмову Мара д Дюсер.
– По-перше у джунв шкра червоного кольору. Судячи з давнх записв, вони були схож на людей...

– Схож?
– Фелкс плеснув у долон.
– Та вони були людьми! Тльки ншо раси. мж ншим, довол потворн стоти...

– А ще у цього старого були крила!
– перебила ельфа Мара.
– А що це означа?

– Анчого не означа! Звичайна ммкря.

Я насупився. Знову яксь ельфйськ фразочки. От Нхаз вас всх бодай, втрачаю суть розмови. Так продовжать опинюсь на кшталт глухого.

– Джуни жили так давно, що нхто з нас не може достеменно заявити, як вони виглядали!
– невдоволено казав Фелкс.

– Ще раз кажу, це суцльний абсурд! То був ельф... який чомусь переховувався на остров.

– Скорш вн був у полон, - додав я.
– Не забувайте про Свточ... ту джунську хрнь.

– В полон?
– невдоволено пробурмотв Фелкс.
– Це вн вам сказав особисто? Чи це ваш висновок?

– Чого ви хочете?
– нахилився я вперед.

Ми зустрлися поглядами. Не скажу, що цей павич злякався. Судячи з усього, бита голова.

Фелкс також нахилився вперед та нахабно промовив:

– Поврте мен, друже, магу нчого не варте обманути звичайну людину. Ви так далек вд наших справ, що не зможете достеменно вдрзнити правду вд примари. Це по-перше. А по-друге, не забувайте сам, що цей ельф користувався джунською магю... А природа взагал невивчена.

Я ледь не скипв. причиною тон, яким з мною розмовляв цей наставник чаклунв. Особливо не сподобалось то, як вн промовив "друже". Збоку задавалось, наче мене обзвали якимось лайливим словом.

– О, Сарне!
– вмшалась Мара. Вона роблено сплеснула руками.
– Бернаре, пдтвердить, що той старий маг - ельф!

– Так, вн зовншньо схожий на нас, - кивнув головою паладин, - та у свох розповдях натякав про приналежнсть до ельфв...

– Але це не вдмня того, - вступили в розмову троюрдн кузени Аманди д Дазр - брати Корвн Летус, нтенданти мсцево мс (х точен обличчя з правильним профлем нагадували мен бюсти видатних дячв минулого, якими внизу була прикрашена зала мс), - що той незнайомець знався на джунах.

– Згодний з цими словами, - промовив Рено д Дазр, наставник мсцевих некромантв. Вн скинув з голови капюшон уважним поглядом втупився на Мару.
– Ми дос б'мося над спадщиною джунв, але все марно... А вн, здаться, порозумвся на тому. можливо досить непогано порозумвся.

– Не одн ми б'мося над загадками джунв, - вдповла Мара.
– Не треба забувати про Хадаганську мперю. Люди племен Зем можливо також на дечому порозумлися... до реч: чого ви вс так вчепилися в тих джунв? Наче злякалися хнього вдродження.

Фелкс голосно хмикнув:

– Маро, ви завжди вдрзнялися свою удливстю. Нхто не боться тих джунв... Друга справа, як використовувати хню спадщину.

– Нас весь час вчили, - насуплено сказав Корвн, - що це ми перш створння Сарнаута, а не яксь червоношкр потвори...

– Перш, якщо не рахувати Драконв, - додав його брат Летус.
– Та взагал, невже хтось дос тшиться старими забобонами? Невже хтось навно вважа, наче джуни в чомусь нас перевершили?

– Цивлзацю джунв не можна не поважати!
– сварилася Мара.
– Це велика помилка! Якщо ми як ранше будемо приндитись свом походженням, то будемо пасти заднх! Хадаган отрима козир в боротьб з Лгою, а ми все будемо ховатися за ширмою власно неперевершеност!

Я озирнувся на Першосвта. Тому стало нудно вд всх цих дивних розмов вн тихенько попивав вино та оглядав кмнату. Мен самому було незрозумло, що ми тут робимо. Оц розмови, як зараз веде Мала рада, суцльно внутршн справи ельфв. що нам з Першосвтом вд цього - один Сарн зна!

– Ми першими пзнали магю!
– рзким тоном заявив Рено д Дазр. Мен здалося, наче вн в чомусь звинувачував Мару. Можливо, подумалось, це через належнсть до Дому д Дюсерв.

– Так-так, - кивнув в знак згоди голова мс.
– Сарн, Бог Свтла, який створив цей прекрасний свт батьком всього живого, звичайно хотв, щоб тут був порядок, тому серед всх свох дтей вн першими обрав нас, ельфв. Ми навчилися у нього усляким тамницям, головне - маг... А ось джуни, як вдомо, були другими псля нас... Мж ншим вони вдвернулися вд Сарна... визнали Нхаза, Бога Темряви. Джуни спотворили магю... за що, звсно, поплатилися власною загибеллю через страшне Прокляття. Все це, що я сказав, догмою! Беззаперечною догмою!