Частина друга

Темн щльн штани, шкрян чоботи з гострими носками, стьобана куртка чорного кольору, пд якою виднлася стара сорочка. З збро лише лук та довгий нж, що висв на простенькому ремен. Ан якось характерно бляхи, клейма чи кольорового капюшону, котрий би вказував на чиюсь приналежнсть.

Пдввшись на ноги, я ще раз обйшов мсце засдки та знайшов слди, котр вели кудись вбк озера. Скорш за все, цей вбитий незнайомець, рухався звдти.

Повернувшись до коня, я заскочив на нього та рушив по слдах. Прийшлося добряче полазити кущами та ярами, перш нж знайшов чергове мсце стоянки нападника. Було помтно, що вн тут ночував: присипане землею багаття, прим'ята трава.

Шкода, що нема Стояни. Вона б бльше розповла.

Я ретельно обнишпорив навколо цього мсця та виявив ще одну стежечку, спрямовану на пвдень. Ще десь пвгодини вона привела на узлсся, звдки легко проглядалася столична економя. Я побачив на подвр' близько десятка коней та купу народу, який прямував до матку. серед них всх не помтно жодно озброно людини.

Так... так... Думай, Боре! Добре думай!
– я озирнувся, наче це могло чимось допомогти.

Висновок напрошувався один: вбитий чолов'яга був спостергачем. Звдси на економю такий пречудовий вид, що лпше не вибрати! Хрн помтиш... Шкода, що той нападник загинув... Тепер не допиташ...

Спостергач... за столичним матком... навщо вн йому? Невже щось поцупити збирався?..

Стй! А чи не на голову Мського приказу вн тут очкував?
– дйсно, ця думка бльш пдходила до того, що трапилось.
– Слухай, а чого тод напав на мене? Залишався би спостергати ...

Чекай, чекай, чекай!
– мене наче осяяло.
– Так вн мг почути, що я з Розшукового приказу... А якщо це так... якщо йому стало зрозумлим про мо пошуки незнайомцв, котр вештаються лсом... то напад цлком оправдана дя.

Так тут взагал намчаться якась змова! Лсовики з х клщами вовчими розплдниками; Зубар в озер, щоб "лякати" добропорядних водяникв, котр вдмовляються розривати умови договору з людьми... пдготовка нападу на Мський приказ, можливо зроблений таким чином, щоб подумали на лсовикв...

Оце я накрутив! Оце завернув! дине, що поки не зрозумло - хто за всм цим стоть. по-друге, навщо воно м?..

11

...Свята Земля.

За цей величезний алод, котрий дос няк не подлений мж Лгою та мперю, точилося страшне протистояння. Скльки вже загинуло живих душ, одному Сарну вдомо! все, на мою думку, через дурнувату примарну байку вд адептв Тенсеса про воскресння.

Отже, Свята Земля... серце - Асее-Тепх, величезна малодослджена територя, вкрита дикими джунглями, пдступними болотами, повними жахливих стот та невилковних хвороб, та зруйнованими давнми мстами. Ця частинка Сарнаута пам'ята расу джунв, народ Зем, розквт, занепад... Вона сповнена тамничих загадок, мстичних мсць, пронизаних давньою забутою магю, й саме тут розташована легендарна Прамда Тепа, яку нин називають Храмом Тенсеса. Саме навколо нього точиться жорстока боротьба Церкви Свтла та Тридино хадагансько церкви.

Чесно кажучи, мен й дос було не зрозумло в чому поляга рзниця мж цими релгйними течями, котр почалися з одного джерела. чи варто губити стльки життв, щоб досягнути примарних сподвань на безсмертя?

Прамда Тенсеса... Колись вона захопила скру загиблого Великого Мага, та стала останнм притулком. Вдтепер ця споруда свого роду колискою великого Дару Тенсеса, тобто можливост переродження... Це - джерело Свято Маг...

Врування в мць Свтла насаджали з обох бокв - як на алодах Лги, так на алодах мпер. всюди завзято придушувалися стар релг, давн сповдування. Все це позначалося отруйним термном "язичництво"...

– Чому Прамда Тепа?
– спитав я у Бернара, який неквапливо розповдав про Святу Землю.

Ми сидли в "Янтарному грот", потягували винце та дивились, як бешкету Першосвт, котрий побг до ельфйських спвачок.

– Тобто?
– не зрозумв паладин.

– Чому вона ранше так звалася?

– А ти що ж, нколи не чув хто такий був Теп?

Я розсмявся. Ельф буркнув щось на кшталт: "Ну як завжди". А потм знову спитав про людей племен Зем.

– Хмм, чесно вдповм, що не дуже багато про них чув... Здаться ти щось намагався розповсти... на тому остров... Але я не второпав.

Обличчя Бернара знову говорило про те, що ми, люди, а особливо я - повн бовдури, раз не цкавимося сторю.

– Люди племен Зем довгий час спвснували разом з расою джунв, але були, так би мовити, в тн, - ельф нахилився до мене та якимось вкрадливим голосом додав: - На пвдн Сарнаута знаходились величезн пустел, широк степи... Ось там з'явилася держава земвцв - Хкут. Коли вс джуни несподвано загинули, то люди племен Зем стривожилися... Це був для них удар...

– Чому?

– Уяви, що вони вдчули, коли побачили падння могутнх джунв, тобто тих, кого на той час вважали ледь не володарями свту... Хкутц доклали всх свох зусиль, щоб розгадати секрет безсмертя. Вони не хотли покнчити так само безглуздо, як джуни. Та взагал виршили уподбнитися богам та жити вчно. Спочатку вони припускали, що ключем до всього некромагя. Вони старанно дослджували та здобули чималих успхв. Навть в дечому обгнали нас, ельфв. Але виявилось, що няка магя не здатна виршити питання вчного життя. Що вона лише дозволя на якийсь час подовжити термн свого снування.

– Я так розумю, люди Зем знайшли нший вихд?

– Так, вивчаючи природу, вони згодом добре просунулися в так званй механц.

– Що? Меее... що?

– Механка... Невже слово незнайоме?

– Еее... це... просто не розчув, - збрехав я Бернару.

Той це легко зрозумв, тому спробував пояснити. Переконавшись, що я начебто второпав суть механки, вн продовжив свою розповдь:

– Хкутц стали думати, як замнити сво частини тла на штучн механзми. Роки наполегливих пошукв поступово люди племен Зем навчилися це робити. хня плоть була замнена на сукупнсть металевих деталей. Потреба в некромаг вдпала сама собою... Але як бува - знаходиться один, котрий не прийняв нових вянь продовжив магчн вишукування. Звали його Тепом.

– О! Нарешт ми й дсталися до ц особи, - посмхнувся я, допиваючи черговий скляний бокал вина.

– Нарешт, - хитрувато хмикнув ельф.
– Проте скажу тоб наперед, що цей персонаж довол суперечливий. Отже, вн, вивчаючи природу смерт, раптом дзнався одну цкаву тамницю: у будь-яко стоти ... така соб життва основа. Назвемо скрою. Вона схована в наших тлах, покида х псля смерт.

– скра?
– перепитав я.
– Та сама скра... Тобто, така рч, що ховаться в середин нас?

– Так, вона, - погодився ельф, явно отримуючи насолоду вд мох "наукових знань". - Дос вважаться, що це першооснова нашо сутност... що це частка свтла, навколо яко формуться все нше... все те, що склада особистсть... ндивдуальнсть... Теп, треба вддати йому належне, завзято вивчав цей феномен. Вн витратив багато рокв, намагаючись "зловити" скру. , кажуть, через його дослди загинуло чимало людей...

– Дослди? Вн що ж, навмисно вбивав свох одноплемнникв, щоб знайти та схопити скру?

– Скорш за все - так. Принаймн про те кажуть давн манускрипти. Вс сво дослди Теп проводив в цлковитй тайн. ось, нарешт, йому все ж вдалося зловити скру ншо людини.

– що дал?

– Дал? Вн зрозумв, що за допомогою скор зможе забезпечити соб безсмертя, якщо використовувати х як свордне "паливо"... як витратний матерал... Щоб пдтримати власне життя, подовжити його термн, Теп виршив збрати в дине мсце величезну кльксть скор. А потм використовувати х при потреб.