Частина друга
Шрифт:
Не знаю, можливо я все ж переконав управителя економ, чи можливо вн зрозумв, що силою з мною не справитись, але Прохор вдзвав свого охоронця назад та жестом покликав мене до себе.
– Ну на сщйот нзнакомцв, - неголосно промовив управитель, - нчво н скажу. Н вдл нкаво подозртльнова... Однако мсни хуторян дйствтльно расказивают про нпонятни слди, про огн в ноч... да всяко друо.
– Так ви на когось чекате?
– знову запитав я.
– Хмм... Ну должон сводня-завтра Лазарь Полянков прбить, - мен здалось, що Прохор це сказав якось злякано.
– Глава Мського приказу?
–
– Спх Оханов, Ратай Сажинов...
Я зщулився. Чи мен здаться, чи це все чиновники з Мського приказу. що тут за збговисько органзовуться?
– Переврка намчаться?
– обережно спитав у Прохора.
– Екзкуция, - мабуть це був жарт. Толстолс нахилився вперед та додав: - В конц лта он вс с'зжаюца здсь, в Лпестковой економ.
Не було помтно, що вн це каже охоче. Його обличчя трохи скривилося, наче у роздратованого кота. все ж не дивлячись на те, управитель продовжував розповдати:
– Ето чсто прватни сбори для члнов Городскова прказа...
– Тамн гульбища?
– пдморгнув я.
– Ето такая традция!
– сухо промовив Прохор. Вд мене не сховалося, як вн судорожно ковтнув, очевидно розриваючись мж страхом отримати "по шапц" вд начальства за довгий язик, та опаскою приховати щось вд Розшукового приказу.
– Ясно. А як тут взагал? Чуж не заходять?
– Чужи?
– управитель навть сторопв вд подбного питання.
– Нт!
– ршучо замотав вн головою.
– А Богдана... От Нхаз, забув прзвище! Ну медовар... Його знате?
– Канешна! Ми у нво медуху для гостй брйом.
– А вн щось розповда? Ну про незнайомцв, про вогники в лс?
– Н слишал...
– А далеко звдси до його матку?
– На кон, почтай, к полудню придш.
– Ну, гаразд! Бувайте, - я хитнув головою та попрямував до свого жеребця.
– Може, заскочу ще.
Управитель знизав плечима, мовляв, мен байдуже, чи заглянеш, чи н. Його охоронець взагал няк не реагував. Лише напружено морщив лоба, роблячи вигляд людини, яка займаться поважною справою. Вн суворо поглядав в мй бк, все ще нервово покусуючи нижню губу.
Я заскочив на коня та рушив геть з економ.
Отже, Мський приказ не гребу гульками, та й ще робить це подал вд столиц, щоб не було чуток на цей рахунок. А то городяни почнуть кстки перемивати, мовляв, мське начальство дурня клеть, наш грош тринька. А те, що Полянков х тринька - було зрозумло. Я коли вештався Торговим Рядом вслякого наслухався.
Традиця, каже управитель. А я додав би - гарненька традиця, пропивати казенн кошти. До реч, здаться тому Прохору чимало перепада з того.
Сонце вже добре пднялося. Я звернув на розвилц лворуч, та рушив на пвнч.
У повтр висв характерний хвойний запах, але вн з часом почав зникати, поступившись запаху квтв. Галявини мж деревами ставали бльшими, кудись зникла похмура кропива та нш непримн оку рослини. Клька разв мен траплялися дерев'ян вулики, зроблен з великих колод дерев. ось коли вже було близько полудня, я нарешт вихав до величезного красивому будиночка. Тут пахло паскою було чутно характерне гудння бджл.
З-пд невеликого навсу вийшов мцний чолов'яга, котрий котив перед собою невеликий бочонок щось
тихенько наспвував.– Доброго дня!
– прокричав я, вдмахуючись вд настирливих бджл.
– тоб... Та ти не махай так! А то ужалять, свт блий милим не буде.
Я злз з коня прив'язав того до дерева, а сам не поспшаючи попрямував до медовара.
– Богдан? Мене звуть Бором, - представився я.
– Радий безмрно!
– сердито огризнувся чоловк.
– Ти вд сава?
Говорив вн рзко уривчасто, нби наказував. Та взагал, збоку здавалося, наче я йому був чимось зобов'язаний. Суворе смагляве обличчя медовара носило печатку якось непривтност.
– Так, вд нього, - вдповв я.
– Рука допомоги.
– року не минуло... Ну, проходь в будинок, зараз будемо сндати, - наказав Богдан.
Вн вдкотив бочку в сторону , витерши руки об сорочку, рушив до дверей.
– Скажть, чого ви кликали.., - почав було я.
– Давай краще в будинок зайдемо, а там побалакамо, - Богдан вдмахнувся вд мох питань увйшов всередину хати.
Судячи з усього, медовар вдносився до того типу людей, як зазвичай кажуть: "Ми сам соб господар". При цьому вони завжди знають "правильне" ршення, яке, до реч, було диним не пддавалося критиц. Вс нш варанти були або похдними вд нього, або навпаки - помилковими. Все залежало вд настрою.
Ми пройшли в свтлицю Богдан рзким жестом запросив, врнше вказав де саме приссти за стл.
Я побачив в красному кутку на стн образ Святого Тенсеса, який висв над запаленими свчками. Всередин дому було достатньо свтла, яке проникало сюди крзь величезн вдкрит навстж вкна. Тут також пахло медом воском.
Господар почав накривати на стл. Робив вн те з явною насолодою та знанням справи. Вдчувалось, що до всього в житт Богдан ставився рунтовно, покладаючись тльки на себе. Я не помтив в хат ан натяку на жночу руку. Проте назвати його помешкання занедбаним - так це швидше образити господаря. Не у всяко хазяйки в хат так прибрано та чисто.
Медовар витягнув з печ горщик з гарячою тетерю, заправленою затовченим салом. Принс з льоху товстелезну гурку, яку швидко нарзав на дрбн шматочки. Наламав хлба, склав його навколо сльнички. А потм звдклясь з'явилась зелена пляшка медухи.
– Дуже корисно... якщо в мру, звичайно, - пояснив Богдан.
– Та ще з травками.
Я посмхнувся: ще один любитель випити.
– Ви говорили, що бачили в лс чужих людей. Так?
– нахилився до нього.
– Було, - кивнув Богдан. Вн присв напроти, протягнув мен ложку, а потм дловито розлив горлку по зеленуватих скляних чарках.
– Уже днв десять минуло. Та до цього траплялося бачити... Ти, друже, ж! На голодне пузо розмова грузне!
Медовар нахилив голову. Пробурмотв якусь молитву Святому Тенсесу, а потм прийнявся за юшку. Я не став вдставати та ухопився за ложку.
Хвилина-дв ми ли мовчки. Тако смачно тетер, ззнаюсь, не куштував. Чи то може я так зголоднв... Проте налягав на юшку, як свиня на брагу.
– Я з лугарв, - повдомив мен Богдан.
– У нас тетерю навть дти вмють готувати. А ти звдкля? Бачу, що не мсцевий, не свтолський.
– нгос... Грьонефьелт-форд...
– Не бував, - захитав головою медовар.