Частина друга

Солодов похлопав мене по плечу в знак того, що вн вдноситься до мене з деякою часткою поваги.

– Штоби н оворл в столц про сплошно засль провнц: тмноводнцв л них пршлих, - вдверто розповдав Чаруша, - про засль... чесно скажу - селюков... однако на нх, мать во за ногу, држица вся Каня! Вся чловчская часть Лг! Он так рвносно ратуют за сполнн лавних прнципов, што аж порой настоящм канйцам становица н по сб!

– Кому? Справжнм канйцям?
– всередин щось зашкряботло.
– Це ти про новоградцв?

– А ти што ж думал? Про вас, нгосцв? Та н тушуйся... Я ж вжу, што ти парнь нормальний! Жуа ето отмтл...

Ми вперлись один в одного очами. Чаруша спокйно витримав погляд, не вдвв його, а це говорило багато про що. Перед мною був небезпечний хитрий супротивник. Протягом вс розмови вн перевряв мене, як то кажуть, "на вошивсть". так, сяк, пдмаже маслечком, пальчиком помаха, бровки на перенсс зведе...

Ну, добре!
– промайнуло в голов.
– В цю гру можна зграти й по-ншому. Зроблю все по-свому.

– Отже, на мене кидають Дедяту, - похмуро почав я.
– кого дають в допомогу? Хто пде з мною?

– Хто?
– Чаруша роблено здивувався.
– Якщо у тебе нема свох людей, то доведеться все робити самому.

– Цкаво... Я вважав, що зазвичай в Розшуковому приказ роблять одну спльну справу, тому допомагають...

– Ха!
– Чаруша ляснув себе по пузу.
– Скоро поймйош, што у нас на служб всйо н так, как у всх. Тб лш видают заданя... ну ещйо дн... а всйо но твоя лчная забота. Хочш, д к найомнкам, хочш - свой отряд собрай... Дам тб совт: лучш мть за спной проврних людй.

– Чудово!
– з роню кинув я.
– Слухай, якщо ти вже почав радити, може тод ще й поясниш, який мен з усього цього зиск?

– Зиск? Мау тб сказать, какой у мня.

– Вважаш, мен це буде цкаво?

– Скор познаватльно... Ти нанялся до сава, а раз так, то нчво жаловаца!.. Мжду прочм, отряд у тбя уж сть!
– Солодов хитнув головою вбк Стояни, Першосвта та Бернара.
– Мн расказивал, как ви вчтвром куролсл на том остров... Так вот, найд Ддяту виясн, што он удумал.

Солодов дловито смикнув свй ремнь та пшов до свох помчникв. Я ж нервово ткнув камнчик пд ногами та присв на бережку.

Незабаром пдйшов Бернар, а за ним Першосвт. Пики скривили так питлив, наче у хитруватих мишиних нишпорок.

– Мен ось цкаво, - кинув я м, - а чого ви вс прихали з цим Солодовим?

– Ну я, - почав Першосвт, - виконував твй наказ... Похав до столиц, там мене захомутали...

– А ти ж мене сам кликав на допомогу, - посмхнувся ельф.
– Просив ради... ось я тут.

– Смшно, - хмикнув я.

– А що трапилось? Чого ти такий сердитий?
– тихо спитав Першосвт, кидаючи косий погляд вбк Солодова та його помчникв.

– Зв'язалися з тим Розшуковим приказом на свою голову!
– прошипв я.
– Треба в Заозер' декого розшукати...

– Де саме?
– дловито спитав ельф.
– кого?

– Якогось Дедяту... бандита... та вбивцю, хай йому грець! Вн переховуться в Заозер', а де саме - одному Нхазу вдомо. А взагал - не подобаться мен все це!

– Що саме?
– не второпав Першосвт.

– Все! От вдчуваю якусь пастку... якйсь пдступ... пдленький пдступ... Мен взагал нод здаться, що тут... навколо мене... завжди щось не так... але я няк не можу зрозумти що саме... Няк! Часом таке вдчуття, що я всередин якогось горщика... намагаюсь нього вибратися... ледь тльки вдаться те зробити, як виявляться, що потрапив в ще бльший горщик. А за ним наступний... От що це за нхазвня така?

– Ти, друже, не думай так багато, - хлопнув мене по плечу Бернар, - а то вош заведуться!

Не характерний для нього жарт. Мабуть, таким чином паладин хотв мене хоч тршечки пдбадьорити.

Я глянув назад та помтив Стояну, яка задумливо сидла бля стни гберлнгського будиночку.

– Ну з вами зрозумло, - кинув я хлопцям, - а чому Стояна прихала?

– От вдчував, що нам буде потрбний слдопит, - знову весело промовив ельф.
– Це я вмовив допомогти... мж ншим - тоб. Тому Стояна погодилася.

– Слдопит нам дйсно потрбний, бо куди хати, навть не знаю.

– Так, - захитав головою Бернар, - Заозер'я - поняття довол широке. Це не тльки Ведмежий лс, а також й Коржов луки, що тягнуться вздовж Серпа, аж до Смоляного бору...

– Якого серпа?
– не второпав я.

Бернар присв навпочпки, взяв маленьку глочку та накреслив на земл щось на кшталт круто дуги. Наступним рухом вн домалював до не жирну пряму лню, а поряд з нею, здаться, яйце.

– що це?
– наблизився Першосвт.

– Вважай це мапою, - ельф ледь помтно посмхнувся. Вн глянув на мене, та почав пояснти: - Ось ця дуга - Зуренський Серп - грський хребет, який оточу Свтолсся майже по всьому зовншньому кордону. Його, так би мовити, гострий кнець леза доходить аж до судноверф на заход алоду. Ось тут за Схдною вирубкою прозд в Темноводдя, - паладин пдтер дугу приблизно посередин.

– А що це за яйце?
– спитав Першосвт.

– Бле озеро, - пояснив Бернар.
– А "рукв'я серпа" - насправд частина сврйських гр. В мст з'днання "леза" "рукоят" - розкол, крзь який протка Вертиш - головна рчка Свр.

– Це вертишськ пороги?
– перепитав хлопець.

– Так, вони там як раз знаходяться... Оця частина Заозер'ям, - ельф обвв паличкою територю вд Блого озера до пдтертого прозду в Темноводдя.
– Тепер уявляте, яку частину вддав нам Чаруша для пошукв? Без слдопита буде важко це зробити...

Я присвиснув: дйсно шматок немаленький. По такому можна мсяць вештатися... та не факт, що при тому щось знайдеш.

– А ц що ж будуть робити? ­- спитав Першосвт, вказуючи на Солодова та компаню.

Я неохоче розповв про хн плани, однак про вбивство Брума промовчав, натякнувши на те, що вождя просто хочуть привести в столицю для розмови.

– Конфлкт з лсовиками назрвав уже давно, - з сумом промовив ельф.
– Це суперечка з приводу територ: чия вона хто ма на не право. А оскльки питання постйно вдкладалося на потм, то, як зазвичай бува, хтось не витримав першим почав вважати за доцльне розпочати таку соб "вйну". О, Сарне!
– голосно вигукнув паладин.
– Ситуаця, майже така, як колись точилися дебати в Рад, коли прибчники напряму "це все наше", з пною у рота згадували випадок з нгосом...