Проза

Мать стала собирать отца в дорогу. На дворе жара, а она положила в зеленый мешок шерстяные носки… Отец достал из шкафа пачку фотографий и рассматривал их одну за другой. — Вот какие мы с тобой девять лет тому назад были. И жили без Генки и Оли. Как мы без них жить могли! — сказал он маме и отобрал самые маленькие фотографии, положил их в партбилет, под блестящую бумажку, которой всегда обвертывал свою драгоценную книжечку. Он отстегнул от цепочки новые наградные часы с надписью на крышке, а…

Но, быть может, и не нужно искать объяснений там, где их нет? Попробуем понять, кто и с кем сражался на войне, которая по праву названа Великой Отечественной. Германия и СССР? Фашизм и коммунистическая идеология? Эти альтернативы не только не способны объяснить чудо, которое объективно содержится в нашей Победе, но и не полностью отражают даже саму реальность войны. Попробуем же взглянуть на факты, не зажмуривая глаза от того небесного света, которым наполнены они. Вспомним, что началась…

Что же, Рональд Билиус Уизли, расслабься и получай удовольствие. По тем книгам, что мне удалось отрыть, чтобы хоть немного познакомиться с местной историей, я понял одну вещь. Здесь меня уже точно удивить не сможет никто и ни что. Величайшая личность современности - Альбус Парсеваль Вульфрик Брайан Дамблдор, Кавалер ордена Мерлина первой степени, Величайший Волшебник нашего времени, Верховный чародей Визенгамота, Президент Международной конфедерации магов, Директор школы чародейства и волшебства…

— Вы с кордона? Старик усмехнулся и глянул на предательски блестевший в кусту орешника руль мотоцикла. Этого было достаточно Лысухину для заключения, что перед ним лесник, кому по штату вменяется вести надзор не только над своевольными порубщиками, кородралами да безбилетными косцами, но и всякими браконьерами. Но мнительность подвела его. — Не живал на кордоне, — сказал старик, согнав с лица усмешку и став опять обманисто-степенным. — Я из деревни, колхозник, уж теперь на пенсии. Вон она, наша-то…

В книге «Где собака зарыта» Ведеманн отмечает несколько странных закономерностей в стремлении неуклюже упорядочивать события. Например, упорное внушение себе предчувствия, что сейчас должен кто-то встретиться, и действительно, этот некто встречается, впрочем… «может, это предчувствие и существует, но как-то трудно было бы его отделить от обычных мыслей». Или молитвы, так называемые моления о ниспослании, исполняются как собственная противоположность, но этого не замечают, коль скоро ум «имеет тенденцию…

И все ж не удалось миновать недоброе. У въезда в село Тонинское неизвестно откуда взялась и перед царским конем пересекла дорогу сгорбленная старуха. Мало того, остановилась, клюкой погрозила, да шептала что-то при этом, может, проклятия иль заклинания! Иван проскакал было мимо, потом хватился и послал Спиридона разузнать, что это за ведьма. А того по сю пору нет и нет, сгинул проклятый, и сумеречно на душе у царя. Вдруг скрипнула дверь. Иван повел взглядом: у косяка Спиридон — хитроглазый русый…

Старі озирнулися: повз них стрімко йшла молода вагітна жінка. Притискала до живота голу гумову жінку з розчепіреними ногами… По воді – пряма їй доріжка найкоротша. І сама – як та вода… – Кінець світу… – прошепотіла стара, дивлячись вагітній услід. Старий обійняв дружину: – Ходімо додому, мати. Вона глянула на мішок, біля якого вже відмітилося собача. – Як для сміття… мішок завеликий, – мовила непевно. – Треба подивитися. А що, як там… людина… Він обійняв її міцніше, майже силоміць повів…

Дощ стояв непробивною стіною. Здавалося, небеса змовилися зі земними капосниками. Як на зло, саме сьогодні закінчилися леза для його станка, а звичайної електричної бритви, як у нормальних людей, у нього не було, як не було ще багатьох різних речей, які є практично в кожного. В нього не було електрочайника, зате була стара мідна джезва для кави з дерев’яною ручкою. Бо тільки в такій посудині з химерними малюнками на округлих боках, що й самі забули своє походження і радше створені були якимось майстром…

ставка військового губернатора французів графа Teaде Тораса де Прованса Війна – то є війна, а обід – то є обід. Мудро сказано, чесне слово! Адже якщо солдат добре нагодований, йому й воювати легше… Тим паче, має бути ситим армійське командування. Швидше навіть навпаки: хай краще солдати будуть голодними (бо чим солдат голодніший, тим він зліший), а от якщо генеральські шлунки позсихалися від голоду, тоді війну можна вважати цілком і абсолютно програною. Бо як же планувати геніальні військові…

Перші розділи роману присвячені саме трагедії мешканців робітних домів та сатиричному змалюванню чиновників, яким підлягають ці заклади. Сучасники сприйняли «Олівера Твіста» насамперед як викриття «закону про бідних» та його безпосередніх наслідків: публікація роману настільки сколихнула громадську думку країни, що уряд був змушений утворити спеціальну комісію для перевірки наведених автором фактів. Але хоч тема робітного дому постає і в дальших розділах твору, Діккенс зображує не тільки цей бік…

Мен олара шын жректен ризалыымды айтамын. Ал ымбатты оырмандар, сіздерге болса, «Кшпенділерді» беттерімен ызыты рі пайдалы саяхат жасауа тілектестік білдіремін. азастан Республикасыны Президенті Нрслтан Назарбаев БІРІНШІ БЛІМ І Ажал — стемдігіді жргізуді е берік ралы емес пе? Бабасы Шыысхан бкіл лемді осы ажал арылы баындырма болан жо па еді? ара бараны ліммен лдилеуден Шыыс рпаынан шыан ай хан тартынан?» білайыр ірбіз [1] терісіні стінде аунап тсті.…

I так маркотна пазiралi Iх задуменныя галовы! Лес наступаў i расступаўся, Лужком зялёным разрываўся; А дзе прыгожыя загiбы Так мiла йшлi каля сядзiбы, Што проста iмi б любаваўся. А знiзу гэты лес кашлаты Меў зелянюсенькiя шаты Лазы, чаромхi цi крушыны, Алешын лiпкiх, верабiны. Глядзiш, бывала, i здаецца, Што скрозь сцяну галiн жывую, Скрозь гэту тканку маладую Нi мыш, нi пташка не праб'ецца. Цякла тут з лесу невялiчка Травой заросшая крынiчка, Абодва берагi каторай…

Чоловiк дав зав­да­ток, роз­ка­зав, ку­ди за­вез­ти ялин­ку, i пi­шов. Яким тро­хи по­ве­се­лi­шав: за три кар­бо­ван­цi мож­на бу­ло ви­ку­пи­ти вiд шев­ця жiн­чи­нi чо­бо­ти. Хва­ли­ти бо­га, Оле­на не хо­ди­ти­ме на свя­та в под­ра­них чо­бо­тях. Вiн одяг­ся, узяв со­ки­ру й по­дав­ся в са­док. За батьком по­бiг i Ва­силько. В сад­ку ле­жав гли­бо­кий снiг. Яки­мо­вi но­ги, узу­тi в здо­ровi чо­бо­ти, гли­бо­ко по­ри­на­ли в снiг i ли­ша­ли за со­бою цi­лу низ­ку ямок. Ва­силько то стри­бав…

У Гетьманщину вони не ходили, бо там пани свої, хоч і пооддавали інші чорту душу, да все ж із жидовою не братались. Ходять, було, коли не понад Дніпром, то понад Богом-річкою, да й до Случі добираються за січовим чиншем своїм. Де байрак глухий та глибокий, що тільки звір да птиця його знає, де хуторець або пасіка стоїть на одшибі, вони там переднюють, а вночі як смикнуть вовки вовками по полю рищуть. Польщею вся та Вкраїна звалась, тим що поляки нею орудували. І стояла та Польща, як горох при…

Викрики, метушня, довкола вирячені очі, натовп кличе поліцію. Жінка з ножем усе ще лежить посеред вулиці, поволі приходячи до тями. — Що з нею? — Нічого. — А що вона робить ножем? — Нічого. — А звідки в неї кров на спідниці? — Від риби. Жінка встає, кидає ножа і йде, щоб помитися. І тоді, всім на диво, під столом починає кричати немовля. Зазирнувши туди, люди знаходять під роєм мух, між тельбухами та риб’ячими головами дитя й дістають його. Міська влада…

Із пса давно здерли позолоту, під ним кублилася жеброта. Позагинали вуха, відломили хвіст. Якщо бовван не іржавів, то лише через те, що дітня голими гузенятами возилася на ньому. А відтак якийсь жид купив те місце і скинув пса, переплавив його на долота. Коли вивертали плиту під ним, знайшли акацієву довбанку із заткальцем. А в ній шкіряну тайстрину із зшитком паперів. Жид з усього вмів мати хосен, він продав знахідку графському гайникові Шолтису. А той віддарував їх учителеві-швабу Ленарту, що навчав…

— То чисте варварство — вдавати, ніби розмовляєш з двома людьми, коли перед тобою одна-єдина людина. Мені розповідав про це твій співвітчизник Темн. «Двоїться в очах» лиш у кельтів та скіфів. То лукавство і взагалі казна-що. Я міг би заперечити, що його теж не обминув цей гріх, принаймні в «Історії» скільки завгодно доказів. Але він, певно, здогадавсь про мої думки, бо раптом хитро завсміхався: — Лукавіших од нас, еллінів, світ не знав, але та лукавість була наслідком нашої слабості. Зате коли…

Розповіла йому Синичка своє горе і просить: - Ходімо, поможи мені спалити те погане море! - Не можу, Синичко,- відповів Огник.- Я ось тут на болоті роджуся і тут мушу гинути, а ще до того не смію ні однієї хвилиночки спочити, так що навіть свічки від мене не засвітиш. Але чому б тобі не звернутися до Крука? Він на такі речі майстер. Я чув, що він увесь Совиний народ у печері спалив. Піди до нього. Полетіла Синиця до Крука, оповіла йому свою історію і просить помогти в її…

Минуло два дні, чотири дні, біжить знов Лисичка польовою дорогою і зустрічає їжака. Наступила необережно та й зловилася в сильце. Смикнула раз, смикнула другий раз - куди тобі! Не пускає сильце, держить за ногу. - Ой їжаку-братику,- кричить Лисичка,- рятуй! - Як же я тебе, Лисичко, порятую? - мовив їжак.- Добувай свої три міхи хитрощів і рятуй себе сама. - Та де там мої міхи? - лементує Лисичка, а сама аж тремтить зі страху.- Бачиш, скакала через річку, і всі три…

Очистилася від страху й душа Йосипа, очі йому розширилися від подиву й шанобливого захвату, його покинуло відчуття, що він залишився єдиним свідком чогось неймовірного й грандіозного, і його уста голосно проказали хвалу Творцеві явищ природи, адже невимовно таємнича велич небес сподівається почути від людини лише найпростіші слова: слава Тобі, Господи, за це й за те, і за інше. Йосип проказав ці прості слова, й у ту саму мить гомін життя, так ніби хтось широко відчинив перед ним двері, не замислюючись…