Проза

РУСЬ НЕ ПОСТАВИТЬ НА КОЛЕНИ. АННОТАЦИЯ Продолжая двигаться по параллельным мирам ( с целью спасения плененного обладающей дьявольской силой гиперведьмой Савченко Российского Президента) девчонкам приходится сражаться с разнообразными в зависимости в какую вселенную попадешь, армиями Третьего Рейха: в том числе вооруженными лазерами и боевыми дисколетами эсесовскими частями. Ты Родина великая моя, Войны цунами яростно бросало- Ведь армия могучая семья, Низвергнем зло в геенну с пьедестала!…

Соревнования под водой, в которых Таня участвовала впервые, проходили напряженно не только для неё: спортсмены, выложившись за день на озере, едва добирались до своих кроватей и засыпали как убитые. Вот в одну из таких ночей к Тане и пришло видение, от которого она проснулась, как от удара током, и полночи пролежала без сна, обдумывая, как же ей это понимать. А приснилось ей, будто бы она уже возвратилась домой с соревнований и готовится через два дня снова уехать из города (в самом деле, Таня…

— Ладно. - Неохотно согласилась Рокс, и поплелась за ней. На вечеринке жизнь бурлила полным ходом, все отрывались и танцевали. Лучи светомузыки прыгали повсюду, и давили на глаза. Подойдя к столу, мы выпили пару коктейлей, и тоже начали развлекаться. Пит все время на меня косился, затем подцепил какую-то пьяную девицу, и весь оставшийся вечер зажимался с ней. Это казалось глупым и смешным, мне было неприятно, но ничего большего я не испытывала, поэтому просто продолжала развлекаться с Пэм, глотая…

Нет-нет, это не все. Сколько там ещё до репетиции… двадцати минут? Ага! Значит сейчас Димка Кузнецов появится. Точно, а вот и он. Димка. Тромбонист. Шапка-ушанка на затылке, куртка расстёгнута, нос красный, лицо белёсое, как и ресницы, щёки красные, на лице улыбка. Без перчаток. В джинсах в обтяжку, в кроссовках… Худой. Улыбается. Не опоздал. Парень энергичный, порывистый. Тромбонист, кстати, приличный. Хотя и молодой. И отец его, белобровый, с лысиной, небритой щетиной на лице, худой, но длинный,…

I * * * Черная подлодка. Черная вода. Черная пилотка. Красная звезда. Север Гранитный север. Цепкая трава. Гул океана. Валуны и сопки. Весомее дела. Скупей слова. Здесь трудно нерешительным и робким. Мох окаймил веснушчатый гранит. Вновь близкий шторм растет в метеосводке. А бухта лишь мгновение хранит Волну от погрузившейся подлодки. * * * Мы погружались. Море безразмерным Казалось. Выл пронзительно ревун. Вода врывалась…

Поэтому я сразу написал, чем все закончилось. Как в жизни: интриги не будет. * * * После смерти питерской подруги я две недели не ходил в институт, выбросил все диски с компьютерными играми и сжег на балконе сто пятьдесят этикеток из-под пива, которые до того собирал. Ее звали Аней. Глава 2 * * * Вся наша жизнь — это цепь случайностей, причем у каждого своя. Звенья собственных случайностей вплетены в звенья случайностей других людей. Так получается всеобщая цепная реакция.…

Но он с негодованием повернулся, испепеляя её гневным взглядом: — Посмотри на свою сестру! Я уже сказал, что позора мне и так достаточно. На мгновение всё стихло. Потом Мимоза залилась слезами. Вскоре настало время прощаться. Когда повозка уже отъезжала, девочка обернулась, и я увидела, как её маленькая фигурка в пёстром одеянии ярко выделяется на фоне тёмно-зелёных тенистых зарослей манго. Смахивая с глаз слезинки, она попыталась улыбнуться нам на прощанье. Именно такой мы и вспоминали её…

Встречные машины задержали грузовик, на котором ехал Князев. Остановились против разрушенного старинного здания. Оно, по всей вероятности, было взорвано врагом перед самым отступлением. Еще шли работы по раскопке: мужчины в гражданском извлекали из-под обломков пострадавших. Вот из перекошенного парадного вывели под руки женщину. Ее голова бессильно откинулась. — Мерзавцы! Ах, мерзавцы! — проговорил пожилой солдат, сидевший на ящике против Князева. Одутловатое лицо его, изрытое шрамами, показалось…

Тайна Это она надумала провести брачную ночь на даче. Он эту идею не одобрял. У него не было каких-либо разумных доводов против — просто какое-то смутное неприятное чувство. Разумные доводы были как раз у невесты. На большой, просторной даче его родителей их ждало уединение, охраняемое лесом и рекой от всего этого мира родных и знакомых. Собственной квартиры молодоженам придется дожидаться самое малое года два. Правда, родители выделили им в своей квартире комнату. Она будет их…

А ліжко під мамкою й собі підтверджує: ра-но, ра-но… – Та нічо’… Не просплю. Уся Шанівка у свідках: сонцю ще ніколи не вдавалося мамку розбудити. Завжди вона попереду. От і сьогодні: надворі тільки сіріє, а мамка вже підскочила. Татка у бік: – Льончику, сьогодні ж наша черга до череди. Гайда, гайда! – Устаю вже… А мамка собі далі. Усіх по ранжиру: – Катю! Вставай, доню. Допоможеш таткові. Я до курей, потім у контору. Казали, може, олії за трудодні дадуть чи цукру. Льоню, свиням даси?…

Настя . Та повинні-сте стидатися хоть тут, у тій хаті таке говорити та співати. Пек, осина! То так якби, не при хаті кажучи, злого духа при малій дитині згадав. Тут ангели божі літають, одна хата в цілім селі, де святий супокій, та згода, та лад, та любов – а ви якесь таке завели, що гидко і в губу брати. 1 дівчина . Та не бійтеся, тітко, ми своєю співанкою святих ангелів із хати не виполошимо. Настя . А ти відки се знаєш? А може, якраз виполошите? Знаєш, як старі люди кажуть: не викликай вовка…

Мене рятувало те, що на вигляд я був зовсім хлопчиком - малий, миршавий, худий: У свої шістнадцять років я видавав себе за чотирнадцятилітнього підлітка, сироту, вивезеного з покинутого всіма дитячого будинку, знаючи, що німці вірили дітям більше, ніж дорослим. Напевне, я непогано грав роль затурканого, нещасного безпритульного, в якого тільки й було на думці, як би наїстись. На допитах твердо дотримувався цієї версії і, хоч би як били, не плутав свідчень. Очевидно, це й рятувало мені життя. Прізвище,…

Вас, синів наших, сім і доньок три. І в кожне з вас вщіплювали ми почуття національності своєї, а там різьбили й витесували характери ваші. Задумува­ли виробити з вас моделі, що мали стати взірцем для вашого потомства. Се була найтрудніша часть життєвої праці нашої і найштучніша. Виховуючи вас, прокидались ми самі з вами раз у діти, раз у філософи, раз у артисти, а іноді - у взірці святих і мучеників. Ваші наслідники мали стати ліпшими. Те, чого вам недоставало, мало бути в них довершене вами…

- Не чув, бо, ма­буть, ти не чут­кий на ву­хо вдав­ся. А от я то не раз і справді чув, як у твоєї ма­тері лу­щать кістки за ро­бо­тою, як во­на ка­чає со­роч­ки та гам­се­лить руб­лем по ка­чалці. - Коли вже в вас, ма­мо, то­рох­тять кістки, то я… - по­чав ог­ри­за­ти­ся син і засміявся. - Смійся, смійся з ста­рої ма­тері. А як в те­бе ко­лись за ціпом лу­щи­ти­муть ру­ки на старість, тоді бу­де тобі не до смішків, - обізвав­ся батько, пе­ре­бив­ши йо­го роз­мовy й засміявся так, що в йо­го з-під…

- А бачиш, моя правда! - крикнув Вовк. Засумував чоловік і почав«просити Вовка, щоби пошукати їм ще другого судді. Вовчик погодився. Ідуть, ідуть, надибали старого Пса. Чоловік і до нього звертається зі своїм ділом. Розповів йому все, як було. Пес подумав, подумав та й каже: - Ні, чоловіче, Вовкова правда. Ось послухай, як зі мною було. Служив я господареві двадцять літ, пильнував його дому й худоби, а коли постарів і голосу у мене не стало, він вигнав мене з двору, і ось я тепер блукаю…

Українці схильні до фантазувань у силу своєї поетичної вдачі. Вони витворили дивовижний пісенний епос зі складним символічним тлумаченням рослинного й тваринного світу — фантазійний елемент тут грав також немалу роль — зафіксували свою історію у формі історичних пісень, легенд, народних переказів, зберегли в серії народних оповідей такий феномен, як слов’янська міфологія в її українському варіанті, а з тим своє поетичне бачення неба, землі й води. Демонологічне народне оповідання на нашій землі…

За силою передачі надскладних емоцій і життєвих катастроф Світлана Талан наближається до нобелівської лауреатки Герти Мюллер. За глибиною і чіткістю зображення деталей голоду 1932–1933 років роман «Розколоте небо» – до «Марії» Уласа Самчука. За рівнем розуміння і відображення каральної системи СРСР роман близький до «Саду Гетсиманського» Івана Багряного, визнаного класика української літератури ХХ століття. Можна проводити ще багато паралелей із різними авторами, але хай там як, а творчість Світлани…

А їй стало лячно. Ой мамочко, до кого ж вона потрапила! І від того ляку в грудях наче грудка закрижаніла. Пропало її життя! І ніхто не порятує ні силою, ні словом. Та зусиллям волі вона зборола в собі той ляк і відверто розглядала його, так відверто, як не подобає дівчині безсоромно дивитися на чоловіка, але хай… Все одно вже… А так він хоч не буде тішитись, що вона злякалась, що душу її тіпає дрож від одного його погляду… Він зовсім не був схожим на тихого і сором'язливого Ясона. Нестримний…

Квiток, було, назриваєм та позаквiтчуємось, як молодi, та до самого двору тими вiнками величаємось. А вступаючи в двiр, схопимо з себе, позакидаємо, — та так було жалко тих вiнкiв кидати, так жалко! II Дiждали панночки, приїхала… I що ж то за хороша з лиця була! I в кого вона така вродилася! Здається, i не змалювати такої кралi!.. Стара як обiйняла її, то й з рук не випускає; цiлує, й милує, та любує. I по кiмнатах водить, усе показує, усе розказує; а панночка тiльки обертається туди-сюди…

I У контору фірми надмогильних пам’ятників «Генріх Кроль і сини» зазирає сонце. Стоїть квітень 1923 року, і наші справи йдуть добре. Весна не залишила нас напризволяще, ми жваво торгуємо, правда, собі на збиток, але що можна вдіяти – смерть невблаганна, від неї не захистишся, а людська скорбота потребує надгробків: з пісковика, з мармуру, а коли почуття провини чи спадщина великі – навіть з коштовного чорного шведського граніту, полірованого з усіх боків. Осінь і весна – найсприятливіший час для…